Розділ 1

          Ліка їхала вечірнім містом на своєму новому автомобілі. Про власну машину вона мріяла з дитинства. І ось нарешті її мрія здійснилася — вона придбала свою першу автівку.

У салоні ще відчувався запах заводської новизни, а у новоспеченої водійки один за одним виникали питання щодо експлуатації.

Добре, що є людина, яка чудово розбирається в автомобілях і до якої можна звернутися будь-коли, — подумала Ліка, набираючи номер батька:

— Алло, тату, привіт! У мене питання про машину. А конкретно — про коробку передач!
— Привіт! Що там у тебе?
— Коли вмикаю задню передачу, чути якийсь клац. Не знаєш, що це може бути?
— Можливо, так працює коробка. Хоча клацання при перемиканні бути не повинно. Машина на гарантії, тож якщо це повторюватиметься — відвези її в сервіс, нехай подивляться. Я телефоном нічого конкретного сказати не можу.
— Зрозуміла. Дякую. Як у тебе справи?
— Усе добре, на роботі. Як там Платон?
— Чудово, він такий рухливий, що ледве встигаю за ним.
— Поцілуй його від мене. Коли до нас у гості?
— Через місяць, як і обіцяли. Ну добре, тату, не буду відволікати. На зв’язку.

Поклавши слухавку, Ліка замислилася. У дитинстві її стосунки з батьком навряд чи можна було назвати теплими, а про юність і говорити нічого. Підлітковий вік дався взнаки, конфлікти майже не припинялися. Але після закінчення школи дівчина вступила до університету, переїхала до іншого міста — і відтоді все почало налагоджуватися.

Наближалися травневі свята, і Ліка з родиною планувала поїхати до батьків, щоб разом провести вихідні, показати дідусеві та бабусі підрослого онука. Зустріч планувалася грандіозна й дуже важлива для всіх. Було прийнято рішення організувати пікнік із барбекю на дачі. Особливо раділи батьки приїзду довгоочікуваного онука, якого бачили лише одного разу — на хрестинах. До цієї зустрічі вони готувалися з великою відповідальністю.

Сонце клонилося до заходу, його помаранчевий диск майже сховався за дахами будинків, огортаючи місто м’яким світлом. Робочий день добігав кінця, люди заповнювали вулиці, поспішаючи додому. Починався час пік, на дорогах мегаполіса вже утворювалися вечірні затори. Ліка звернула на одну з центральних вулиць і повела автомобіль у бік дому.

— Привіт! Засумували? — весело вигукнула Ліка, заходячи до квартири.

Назустріч їй вибіг маленький Платон, а за ним вийшов чоловік. Ліка взяла сина на руки та розцілувала в обидві щічки. Хлопчик радісно усміхнувся й обійняв маму за шию.

— Як ви тут? Що робили без мене? — запитала вона.
— Гралися, дивилися мультики, читали — усе як завжди, — відповів чоловік.

З Артуром Ліка познайомилася близько п’яти років тому в одному з ресторанів. Почали зустрічатися, потім жити разом — усе як у багатьох. Артур працював у журналістиці. У нього був гнучкий графік, тож він часто підміняв Ліку, коли треба було посидіти з дитиною. Йому було нескладно поєднувати роботу та турботу про сина, адже його діяльність дозволяла працювати в будь-якому місці. Навіть під час відпочинку в теплих екзотичних країнах він не переривав робочий процес.

— Ігор ще не повернувся? — запитала Ліка.
— Ні, але вже скоро має бути, судячи з часу.

Ігор — молодший брат Ліки. Нещодавно він влаштувався на роботу в їхньому місті й поки жив із ними, підшукуючи собі житло. Йому ще не було й двадцяти п’яти, він іще не визначився, чим хоче займатися в житті, тож наразі вирішив спробувати себе в журналістиці.

— Зараз я перевдягнуся й приготую вечерю. Купила дещо смачненьке, — сказала Ліка, передаючи сина чоловікові.

Після душу й перевдягання Ліка пішла на кухню. Звідти невдовзі долинуло дзенькіт посуду, шипіння й булькання — по квартирі попливли апетитні запахи.

Вечеря вдалася ситною: наваристий борщ був розлитий по тарілках, від кожної піднімалася пара, аромат наповнював квартиру. М’ясо, запечене з грибами та сиром, чекало своєї черги в духовці. Салат зі свіжих овочів, заправлений оливковою олією, красувався в центрі столу у великій скляній салатниці.

— Усі до столу! — покликала Ліка.
— Ммм, як це смачно виглядає, — усміхнувся Артур, заходячи на кухню.

Усі сіли за стіл. Маленький Платон сидів у своєму дитячому кріслі з ведмедиком і теж намагався самостійно їсти.

— Ну що, на початку травня до батьків? Відсвяткуємо річницю народження Платона? — запитав Ігор, приступаючи до вечері.
— Так, уперше так зберемося разом із малим, — задумливо сказала Ліка.
— Ех, буде чудово! Усім смачного! — підтримав Артур.