Розділ 14

Фенрір : 

Після вчорашнього "котячого приниження" я вирішив: досить! Софійці вже три роки (за магічним мірилом — цілих сто в плані хаосу), і вона повинна вміти себе захищати.

— Так, Софійко, дивись на мене, — я став посеред вітальні в бойову стійку. — Магія захисту — це концентрація. Ти повинна створити непробивну стіну. Уяви сталь, уяви камінь, уяви...

— Уявляю солодку вату! — вигукнула Софійка, плеснувши в долоні.

Я зітхнув.

— Ніякої вати. Зосередься. Випускай енергію... зараз!

Софійка : 

Я дуже старалася бути серйозною, як дядько Фенрір. Я навіть насупила брівки, як тато, коли він бачить помилку в розрахунках. Я глибоко вдихнула, згадала, як смачно пахне мамине мило з лавандою, і штовхнула повітря долоньками.

Але замість кам’яної стіни з моїх рук вилетіла величезна, переливчаста рожева бульбашка. Вона повільно підпливла до Фенріра і з тихим звуком "Пуньк!" лопнула прямо в нього на носі, обсипавши його блискітками.

— Пуньк! — засміялася я. — Дивись, дядьку, ти тепер блищиш!

Артур : 

Я спостерігав за цим процесом, сидячи в кріслі з горнятком чаю. Лілія сиділа поруч, ледь стримуючи сміх.

— Фенріре, мушу зазначити, що з точки зору молекулярної хімії, її бульбашки мають надзвичайну щільність поверхневого натягу, — зауважив я.

В цей момент Софійка випустила ще одну чергу бульбашок. Одна з них обхопила моє горнятко з чаєм і підняла його в повітря.

— О... — я простягнув руку, але бульбашка зробила спритний маневр. — Софійко, поверни татові антиоксиданти!

Кім : 

Я сидів на люстрі, щоб мене не зачепило цим "рожевим дощем".

— Крра! Фенріре, твій "кам’яний щит" щойно програв мильній бульбашці, — прокаркав я, насолоджуючись моментом. — Лілю, ти бачиш? Вона не просто пускає бульбашки, вона створює магічні пастки. Якщо в таку бульбашку потрапить злодій, він не зможе вийти, поки не заспіває колискову!

Я перелетів на плече до Лілії.

— Слухай, господарко. Ця "пуньк-магія" — це її унікальний дар. Не змушуйте її будувати стіни. Нехай вона краще навчить світ лопатися від сміху.

Лілія : 

Я підійшла до Софійки і підняла її на руки.

— Знаєш, Фенріре, Кім правий. Можливо, нашому світові не потрібно більше залізних щитів. Можливо, йому потрібно більше "пуньків".

Фенрір, який все ще був у блискітках, подивився на свою руку. На його долоні з’явилася маленька прозора кулька. Він легенько торкнувся її пальцем.

— Пуньк, — тихо сказав він, і на його суворому обличчі вперше за день з’явилася справжня, тепла посмішка.

Раптом у двері подзвонили. Це була Надійка з Мілою.

— Ми прийшли на чай! — вигукнула Надя, заходячи. — О... а чому у вас Фенрір схожий на диско-кулю, а Артур ганяється за літаючим чаєм?

Міла-лисиця миттєво оцінила ситуацію:

— Софійко! Навчи мене робити "пуньк"! Ми з тобою влаштуємо такий феєрверк, що Кім забуде всі свої арії!