Розділ 6

Лілія : 

Поки Софійка спала на дивані, обійнявши хвіст Міли, ми з Надійкою пили чай на кухні.

— Знаєш, Лілю, — прошепотіла Надя, киваючи в бік вітальні. — Мені здається, Фенрір сьогодні занадто часто гарчить на мою Мілу. Це він так її виховує чи просто боїться, що вона навчить Софійку поганому?

Я подивилася в коридор. Фенрір стояв там, наче статуя, а Міла кружляла навколо нього, намагаючись вкусити його за вухо.

— Артуре, як думаєш, вони не покусаються? — запитала я чоловіка.

Артур відірвався від блокнота.

— За моїми розрахунками, — серйозно почав він, — між вовчою суворістю Фенріра та лисячою хаотичністю Міли виникає тертя, яке скоро призведе до енергетичного вибуху. Це або війна, або... дуже специфічна фізика почуттів.

Міла : 

Мені набридло бути просто «рудим хвостиком». Цей вовк такий похмурий, що поруч із ним навіть молоко кисне. Пора показати йому, що лисиці — це не тільки цінне хутро, а й витончена магія.

Я відскочила від Фенріра в центр кімнати. Повітря навколо мене закрутилося в помаранчевому вихорі. Лапи видовжилися, хутро перетворилося на шовкову сукню кольору осіннього лісу, а мордочка — на обличчя дівчини з неймовірно хитрими зеленими очима та копицею яскраво-рудого волосся.

— Ну що, сірий? — Я  (вже в подобі дівчини) зухвало підморгнула Фенріру. — Все ще збираєшся читати мені лекції про порядок, чи нарешті запросиш на прогулянку під місяцем? Тільки попереджаю: я не ходжу строєм!

Фенрір : 

Я відчув, як моє вовче серце пропустило удар. Я бачив багато магії, але така трансформація... вона була занадто яскравою. Міла-дівчина пахла лісовими ягодами, дощем і небезпекою.

Я повільно перетворився на чоловіка, поправляючи свій незмінний чорний піджак.

— Ти нестерпна, — пробурчав я, намагаючись не дивитися їй в очі. — Ти порушуєш усі протоколи безпеки. Ти навчила дитину невидимості!

— Я навчила її бути вільною! — Міла зробила крок до мене, зупинившись лише за сантиметр. — А тобі, великий і страшний охоронцю, просто заздрісно, що в твоєму графіку «охорона-ричання-сон» немає пункту «веселощі».

Я хотів гаркнути, що веселощі — це нераціонально, але замість цього відчув дивне тяжіння. Наче ми — два різні полюси магніту. Я ненавидів її легковажність, але... я не міг відвести погляду.

Артур :

Я спостерігав за Фенріром і Мілою через щілину в дверях.

— Ліліє, пиши: «Ефект анігіляції скасовано. Спостерігається квантова заплутаність між хижаками різних видів».

— Артуре, — я штовхнула його ліктем. — Це не заплутаність. Це вони просто закохуються!

— Любов — це теж свого роду заплутаність, — зітхнув Артур. — Дуже хаотична і така, що не піддається математичному аналізу.

Тим часом у вітальні Софійка (яка знову стала кошеням) прокинулася, побачила двох «нових» людей і весело нявкнула. Вона ще не знала, що тепер у неї буде не один суворий вихователь, а цілий дует: серйозний Вовк і вогняна Лисиця