Розділ 5

Лілія : 

Збирати Софійку в гості до Надійки було складніше, ніж готуватися до експедиції на Марс.

— Артуре, ти взяв запасні повзунки? А іграшкову мишку? А заспокійливе для Міли? — я бігала по квартирі, намагаючись впіймати Софійку, яка в образі кошеняти грала з моїми шнурками.

— Я взяв портативний аналізатор магічних сплесків, — серйозно відповів Артур, поправляючи окуляри. — Якщо Міла почне вчити нашу доньку лисячим фокусам, я хочу знати амплітуду коливань заздалегідь.

Фенрір стояв біля дверей, помахуючи хвостом.

«Лисиця Міла...» — пролунало в моїй голові його іронічне гарчання. — «Ця руда прохвостка навчить малу всьому, чого не встиг я. Наприклад, як красти сосиски прямо зі сковорідки й не залишати відбитків лап».

Артур : 

Ми переступили поріг квартири Надійки. Повітря тут пахло травами та чимось солодким. Лисиця Міла вже чекала нас у коридорі, виляючи пухнастим хвостом і мружачи хитрих очі.

Софійка, яка до цього спокійно сиділа у мене на руках у людській подобі, раптом відчула «свою». Секунда — і на моєму плечі вже сиділо біле кошеня, яке вигнуло спинку і видало коротке, але дуже цікаве «Мррря?».

— Ой, які ж ви чудові! — Надійка вибігла нам назустріч, обіймаючи мене. — Міло, дивись, це твоя племінниця! Тільки вона трохи... компактніша за тебе.

Міла підійшла до Артура, обнюхала його штани (мабуть, шукала сліди котячої м’яти) і видала звук, схожий на лисячий сміх. Потім вона підстрибнула і легенько торкнулася носом носика Софійки.

Фенрір: 

Я спостерігав за цією сценою з кутка. Міла завжди була надто енергійною для мого вовчого спокою.

«Тільки спробуй навчити її маскуванню в кущах», — попередив я лисицю по ментальному каналу.

Міла лише глянула на мене через плече: «Слухай, сірий, твоя фізика — це нудно. Давай подивимося, чи зможе маленька кішечка зникнути в кімнаті, де немає меблів».

І тут почалося. Міла почала кружляти навколо Софійки, створюючи ілюзорні руді хвости. Софійка-кішечка, заворожена грою світла й тіні, раптом підстрибнула і... просто розчинилася в повітрі.

— Софійко! — вигукнув Артур, хапаючись за свій прилад. — Ліліє, її індекс присутності впав до нуля! Вона ввійшла в квантовий стан невидимості!

Лілія: 

Надійка сміялася, спостерігаючи за панікою Артура.

— Спокійно, професоре! Це просто Міла ділиться секретами сімейної магії. Софійка зараз десь тут, просто вона вирішила, що хованки — це весело.

Раптом ми почули тихе «Мяв» прямо з-під капелюха Артура, який лежав на столі. Капелюх почав рухатися, піднявся в повітря і полетів по кімнаті.

— Це не за законами тяжіння! — кричав Артур, бігаючи за власним капелюхом. — Це порушення всіх постулатів!

Міла задоволено гавкнула і почала ганятися за «літаючим капелюхом». Це було неймовірне видовище: руда лисиця і невидима кішечка влаштували справжній магічний марафон.

Зрештою, Софійка знову з’явилася — прямо на руках у Надійки, втомлена, але з дуже щасливою мордочкою. Вона знову стала дівчинкою і миттєво заснула, обіймаючи Мілу за хвіст.

— Ну що, Артуре, — я підійшла до чоловіка, який намагався записати побачене в блокнот. — Здається, фізика магії щойно отримала новий розділ: «Вплив лисячих хвостів на невидимість кошенят».

Артур зітхнув, закриваючи блокнот.

— Нам треба терміново купити дзвіночок на шию. Дуже потужний дзвіночок.