Розділ 3

Лілія : 

Обід розпочався з того, що Софійка категорично відмовилася від кабачкового пюре. Вона подивилася на тарілку з таким презирством, що я мимоволі глянула на Артура — один в один його погляд, коли йому приносять не заварену за стандартом каву.

— Софійко, це корисно, — намагалася я вмовити доньку.

Але в цей момент Софійка відчула запах. Артур якраз розігрівав собі запечену форель з вершками. Секунда — і замість дівчинки на стільчику для годування вже сиділо крихітне біле кошеня. Вона одним стрибком опинилася на столі й занурила мордочку прямо в соусник зі сметаною.

— Софіє-Маріє Валевська! — вигукнув Артур, намагаючись відтягнути її від своєї риби. — Це порушення субординації та режиму харчування!

Раптом у двері пролунав дзвінок. Довгий, наполегливий.

— О ні, — я похолола. — Я зовсім забула! Сьогодні мав зайти твій декан, професор Громов, щоб обговорити нову лабораторію!

Артур : 

Я завмер з кошеням у руках. Софійка, вся в сметані, задоволено мурчала на всю квартиру. Її вуса були білими, а хвіст переможно стирчав угору.

— Фенріре! — крикнув я в паніці. — Роби щось! Громов — людина старої закалки, він не зрозуміє, чому у мене по столу бігають коти в сметані, які виглядають як моя донька!

Фенрір, який до цього мирно гриз свою іграшкову кістку, миттєво підвівся.

«Я затримаю його біля дверей», — передав він мені. — «Але у вас є рівно три хвилини, щоб провести дезактивацію об'єкта».

Я схопив Софійку і кинувся у ванну.

— Софійко, ну будь ласка, стань людиною! — благав я, відмиваючи сметану. — Я дам тобі спробувати риби завтра! Чесне слово!

Кошеня лише примружило очі й виклично нявкнуло. Вона явно насолоджувалася моментом.

Фенрір: 

Я відчинив двері, прийнявши подобу людини. Громов стояв на порозі з папкою документів.

— Доброго дня, — почав він, поправляючи окуляри. — А ви... новий асистент Артура?

— Я його охоронець, — відповів я максимально суворим голосом, не пускаючи його вглиб коридору. — У професора зараз... експеримент. Дуже тонкі налаштування.

— Експеримент? Удома? — Громов намагався зазирнути мені через плече. — Я чую якісь дивні звуки. Це що, акустичні коливання високої частоти?

— Це... ультразвукова чистка обладнання, — вигадав я на ходу, хоча насправді це було істеричне нявкання Софійки, яка не хотіла мити мордочку.

Лілія: Порятунок ситуації

Поки Фенрір «заговорював зуби» декану, ми з Артуром встигли неможливе. Коли я нарешті запросила Громова на кухню, там панував ідеальний порядок.

Артур стояв з рушником через плече, а Софійка знову була дівчинкою і мирно сиділа на руках у тата, тримаючи в руці маленьку гумову рибку.

— О, яка чарівна дитина! — вигукнув Громов. — І така спокійна. Вся  у батька.

— Так, — Артур нервово посміхнувся, прикриваючи рукою пляму від сметани на своєму піджаку. — Вона у нас дуже... зосереджена на об'єктах навколишнього середовища.

— До речі, Артуре, — Громов принюхався. — Чому у вас у дитячій зоні стоїть дряпка для котів? Причому така висока, на три рівні?

Артур заціпенів. Я швидко втрутилася:

— Це... це інноваційний тренажер для розвитку дрібної моторики та хапального рефлексу! Артур сам розробив креслення за законами ергономіки!

Громов довго дивився на дряпку, потім на Софійку, яка в цей момент дуже підозріло облизала свої губи, ніби згадуючи смак форелі.

— Ну, — нарешті сказав він. — Сучасні методи виховання від фізиків — це щось неймовірне.

Коли двері за Громовим зачинилися, ми всі троє синхронно видихнули. Фенрір ліг на килим і просто почав сміятися своїм хрипким сміхом.

— Знаєш, Ліліє, — сказав Артур, витираючи чоло. — Я думаю, Софійці пора починати вчити теорію прихованості. Бо з таким апетитом ми спалимося на першій же конференції.