Розділ 8: Плани

Я мовчки притиснувся спиною до холодної металевої стінки вагончика і повільно опустився на підлогу, обхопивши коліна руками.

Заплющив очі.

Мірний гул кулерів заповнював простір, діючи як найкраще заспокійливе після бігу крізь палаюче місто.

Ідея перенести все на зовнішній переносний носій була єдиним логічним кроком. Я роками дотримувався правила: «Усе, що народилося в цій кімнаті, ніколи не повинно залишати її меж». До того ж зберігати секретні матеріали про гріхи та вразливості системи THOR на серверах, які контролюються самою THOR… це було б вершиною тупості. Мережа просканувала б і стерла їх за наносекунду, а я ще й получив би по шапці.

Я злегка торкнувся пальцем дужки своїх кастомних окулярів. Датчик зчитав дотик, і в повітрі прямо переді мною розгорнувся напівпрозорий віртуальний інтерфейс. Пакетні дані, стрічка новин, системні сповіщення, червоні плашки попереджень про заборгованість за оренду ліній зв'язку, рівні небезпеки в моєму секторі — усе змішалося в один суцільний потік.

— Треба дещо перевірити, — пробурмотів я, фокусуючи погляд на іконці консолі.

Коротким рухом зіниць я віддав команду, і перед очима розімкнулося вікно Linux термінала. Білий текст на чорному фоні. Чорне і біле — проста, чиста логіка бінарного коду. Що ще потрібно для повного щастя?

```

Welcome to Linux 

~ $ ping -c 4 8.8.8.8

PING 8.8.8.8 (8.8.8.8) 56(84) bytes of data.

--- 8.8.8.8 ping statistics ---

4 packets transmitted, 0 received, 100% packet loss, time 3045ms

~ $ nmcli dev wifi

IN-USE  BSSID  SSID  MODE  CHAN  RATE  SIGNAL  BARS  SECURITY 

~ $ bluetoothctl devices

No default controller available

~ $ 

```

Бульбашка працювала бездоганно і жорстоко. Вона не просто руйнувала фізичні об'єкти з вектором руху до мене — вона розривала саму тканину радіохвиль, глушила частоти та перетворювала будь-який електромагнітний сигнал на абсолютне ніщо.

— Ну і ладно, — важко видихнув я, закриваючи термінал. Результат був передбачуваним, нічого нового. Моя сила ізолювала мене від усього цифрового простору планети.

Я перейшов на вкладку Новин, які сервер встиг закешувати в пам'ять окулярів до того, як Бульбашка спрацювала.

```

[BACKUP PROGRESS: 10%]

```

Лише десять відсотків… Процес копіювання гігантських масивів даних просувався надто повільно.

Я закинув голову назад, ударившись потилицею об стіну, і знову втупився в стелю. Чекати. Знову чекати в абсолютній самоті.

Власне, самотність була моїм природним станом. У мене не було ні батьків, ні братів, ні сестер. Принаймні, скільки я себе пам'ятав, навколо не було жодної рідної душі. Моє дитинство пройшло в сірих, занедбаних притулках Нижнього сектора. Там ми не жили — ми виживали, збиваючись у зграї таких самотніх і нікому не потрібних дітей. Нас постійно переводили з одного розподільника в інший, перекидали між районами, наче зайвий баласт у звітах системи.

Лише після досягнення повноліття нам видавали ID-картки і базові права на самостійне існування. Хоча кого це хвилювало? Більшість моїх знайомих просто зникали з радарів у чотирнадцять років: за документами вони ще числилися «несамостійними підлітками під наглядом», а насправді вже в поті чола працювали на промислових звалищах сектора або промишляли крадіжками.

Але згідно з елементарними законами природи та біології, у мене все одно мали бути батьки. Хтось же дав мені це життя, хтось приніс мене в цей світ. Знайти інформацію про них у звичайній базі даних було практично неможливо. Не тому, що це було таємницею за сімома замками, а тому, що для Нижнього сектора втрата документів була буденністю. Люди там зникали безвісти щодня. 

Цей міні-бункер будувався з розрахунком на найгірші сценарії, тому всередині було все необхідне для автономного виживання протягом кількох тижнів: запас фільтрованої води, замкнута система регенерації повітря, сухпайки та базові санітарні зручності.

Ідеальне місце, щоб перечекати першу хвилю хаосу. Я вирішив залишитися тут на ніч, а от щодо планів на завтра… над цим варто було серйозно поміркувати.

Логіка підказувала, що зараз найкраща стратегія — залягти на дно і не висуватися. Проте з моєю новою силою сидіти склавши руки навряд чи вдасться. Життя виштовхувало мене з зони комфорту, змушуючи забути про звичний режим інтроверта. Не те щоб я раптом відчув себе супергероєм у плащі, але й просто дивитися, як світ навколо котиться в пекло, я вже не міг.

До того ж, щойно завершиться бекап, мені потрібно буде детально вивчити архіви. Звідки взялися ці метеорити? Що таке ці Кокони насправді? Я був упевнений, що мій сервер встиг зачепити правильні нитки даних до того, як глобальна мережа впала.

Роками в цій кімнаті працювала моя гордість — спеціально написана програма глобального моніторингу, яку я без зайвої скромності назвав «Око Бога». Її алгоритми в реальному часі парсили, структурували та самостійно аналізували гігабайти інформації з усього доступного інтернет-простору. За її допомогою я міг витягнути цифровий слід буквально будь-чого. Але «Око Бога» було лише інструментом, збирачем сировини для мого головного життєвого проекту — штучного інтелекту, якому я дав ім'я «Гедеон».