Розділ 6. Межа між даром і прокляттям

Теон відчував, як його дар починає жити власним життям.

Раніше він міг контролювати свої відчуття — відчував тільки те, на що свідомо налаштовувався під час роботи з пацієнтами. Але тепер щось змінилося.

Тепер його руки самі шукали спогади, навіть якщо він не хотів цього.

Одного разу він ненавмисно торкнувся поручня в підземному переході – і раптом перед очима з’явилося коротке, але болюче видіння:

Чоловік, який опирається на цей поручень, витираючи сльози, а потім повільно йде вперед, ніби не знає, чи хоче він узагалі дійти до кінця.

Чужий біль хлинув у нього, ніби це була його власна втрата.

Його тіло здригнулося. Він різко відсмикнув руку.

Це вже виходило з-під контролю.

Наступного тижня до нього на прийом записалася жінка на ім’я Марта.

Вона була невисокою, худорлявою, з глибокими темними очима, що ховали в собі занадто багато таємниць.

— У мене постійний біль у грудній клітці, але лікарі кажуть, що фізіологічно все в нормі, — сказала вона, сідаючи на масажний стіл.

Теон відчув, як його шкіру пробрав мороз.

Щось у її голосі змусило його насторожитися.

Він поклав руки на її плечі, і майже одразу…

Світ розпався на частини.

Він більше не був у своєму кабінеті.

Він стояв у маленькій кімнаті, де було тьмяне світло.

Перед ним сиділа ця жінка, але молода, зовсім юна. Вона згорнулася у кріслі, стискаючи руки в кулаки, і дивилася у вікно з таким виразом, ніби її душа повільно згасала.

У цій кімнаті було щось неправильне. Ніби сам простір тут зберігав біль.

— Чому ти мовчиш? — пролунав чоловічий голос із-за його спини.

Теон різко озирнувся, але не встиг побачити обличчя того, хто говорив.

Раптово сильний удар пронісся крізь нього – не фізично, а десь всередині.

Він відчув цей біль, як свій власний.

Він відчув страх, що застряг у її пам’яті.

І в той же момент він знову був у своєму кабінеті.

— Теоне? — голос Марти повернув його до реальності.

Вона дивилася на нього розширеними очима.

— Що сталося? Ви здригнулися.

Він не знав, що відповісти.

Його руки досі горіли.

Він тільки що відчув момент із її минулого.

Він не просто бачив це.

Він пережив це разом із нею.

— Ти повинен зупинитися.

Оскар сидів навпроти нього у тій самій кав’ярні, де вони зазвичай зустрічалися. Але цього разу його голос був серйознішим, ніж будь-коли.

— Що ти маєш на увазі? — Теон зробив ковток води, намагаючись заспокоїтися.

— Те, що ти вже починаєш втрачати себе.

Теон зітхнув, потерши обличчя.

— Я не можу просто так зупинитися. Це не щось, що я вибрав. Це вже стало частиною мене.

Оскар нахилився ближче.

— Ти усвідомлюєш, що стається? Чим глибше ти входиш у ці чужі переживання, тим більше ти ризикуєш.

— Ризикуєш чим?

— Втратити межу між тим, хто ти є, і тим, що ти відчуваєш.

Теон мовчав.

Оскар різко дістав телефон, відкривши якусь статтю.

— Подивися. Є відомості про людей із надчутливим сприйняттям, які занадто сильно занурювалися в чужі емоції. Це призводило до того, що вони не могли відрізнити свої думки від чужих.

Теон поглянув на екран.

Там були історії людей, які втрачали відчуття власного "Я", стаючи носіями чужого болю.

Він холодно ковтнув повітря.

— Я не стану одним із них.

Оскар сумно посміхнувся.

— Ти впевнений?

Теон не був впевнений.

Але знав, що повинен знайти відповідь.

Тієї ночі він знову не міг спати.

Його руки горіли від енергії.

Йому потрібно було зрозуміти…

Що це? Його дар? Чи його прокляття?

Він заплющив очі… і раптом побачив себе.

Він стояв у темному просторі. Але довкола нього було світло.

Це був сон. Але це був не просто сон.

Це була відповідь.