Розділ 5. Таємниця дотику

Пробудження нового відчуття

Теон сидів у своєму кабінеті, дивлячись на свої руки. Що вони насправді можуть?

Його пальці відчували не тільки напругу м’язів і тканин, а щось більше – потік енергії, глибоко заховану пам’ять тіла, яку він не міг пояснити з точки зору традиційної остеопатії.

Його навчали, що кожен м’яз, кожен орган має свою динаміку, свою структуру. Але останні події змусили його задуматися: чи є у тіла пам’ять, яка виходить за межі фізичного?

І якщо так, то чи може він зчитувати цю пам’ять?

Теон заплющив очі й поклав руки на дерев’яну поверхню столу.

Раптовий потік відчуттів пронісся крізь нього, ніби хтось увімкнув проектор у його голові.

Стара жінка, що колись сиділа тут, втомлено сперлася ліктями на стіл, зітхаючи після важкого дня.

Молодий чоловік, який нервово стискав пальці, чекаючи вироку лікаря.

Дитина, яка обережно провела долонею по відшліфованій поверхні, зачудовано вдивляючись у текстуру дерева.

Він бачив їх. Відчував.

Це не були його власні спогади.

Це була пам’ять речей.

Його здібність посилювалася.

Зустріч з Емілією: експеримент

— Хочу спробувати дещо незвичне, — сказав Теон, коли Емілія знову прийшла на прийом.

Вона здивовано підняла брову.

— Що саме?

— Я хочу перевірити, чи можу я… щось побачити через дотик.

Емілія вагалася, але в її очах було зацікавлення.

— Гаразд. Що мені робити?

Теон провів рукою по її зап’ястку.

Закрив очі.

І миттєво провалився у глибину відчуттів.

Потік видінь

Спочатку була темрява.

Потім…

Розмиті обриси. Дитячі руки, що тягнуться до світла.

Затемнене приміщення. Голос.

— "Я не можу знайти вихід…"

Потім – різкий спалах, і Теон знову опинився в кабінеті.

Емілія дивилася на нього широко розплющеними очима.

— Що ти бачив?

Він провів рукою по обличчю.

— Ти колись губилася в темряві? У дитинстві?

Вона застигла.

— Так… коли мені було п’ять років, я загубилася в підвалі нашого будинку. Це була найстрашніша ніч у моєму житті.

Вона вдивлялася в нього, не розуміючи, звідки він це знає.

— Я відчув це.

Його голос був тихим, але впевненим.

Це не збіг.

Його руки могли торкатися не лише фізичного.

Він міг торкатися спогадів.

Що означає цей дар?

Теон почав шукати відповіді.

Він перечитував книги про психосоматику, нейрофізіологію, енергетичні поля тіла, але ніде не знаходив пояснення тому, що відчував.

Зрештою, він зрозумів одну річ:

Тіло пам’ятає все.

Навіть те, що свідомість забуває.

Кожен страх, кожен біль, кожна радість – усе це залишається в м’язах, тканинах, у самій структурі людини.

І його руки могли зчитувати цю пам’ять.

Але це означало, що його дар був не просто інтуїцією.

Це було щось набагато більше.

Наступний крок

Теон розумів: його здібності розвиваються.

Але тепер перед ним стояло питання:

Як далеко це може зайти?