Розділ 4. Випробування сумнівами

Теон сидів у кав’ярні, обертаючи чашку кави в руках. Він чекав Оскара – свого друга й, водночас, найбільшого скептика у своєму житті.

Зустріч була потрібна. Йому потрібно було проговорити все це вголос, навіть якщо відповідь його не влаштує.

Оскар прийшов, як завжди, трохи запізнившись, у розстебнутому медичному халаті поверх чорної сорочки. Його рухи були швидкими, точними, як і все в його характері.

— Ти виглядаєш так, ніби бачив привида, Теоне, — сказав Оскар, сідаючи навпроти. — Або знову не спав всю ніч?

Теон зітхнув.

— Можна сказати і так.

— Що сталося цього разу? Ще один “сон”, який потім повторився в реальності?

В його голосі було щось між іронією та справжньою зацікавленістю.

Теон зробив ковток кави, збираючись із думками.

— Я зустрів жінку, яка була моєю пацієнткою. Вона знала мене до того, як ми познайомилися.

Оскар підняв брову.

— Тобто бачила тебе у своїх снах?

— Саме так.

Оскар усміхнувся, відкинувшись на спинку стільця.

— Теоне, ти ж доросла людина. Людський мозок — штука складна. Ти чув про феномен криптомнезії?

— Крипто… що?

— Криптомнезія. Це коли людина сприймає свої забуті спогади як щось нове, ніби “передчуття” чи “віщі сни”. Ти міг бачити її раніше – навіть випадково – а вона могла помітити тебе, не усвідомлюючи цього. А тепер мозок все підстроїв, і ось тобі “містичний збіг”.

Теон потер скроні.

— Тобто ти вважаєш, що все це просто гра свідомості?

— А що ще це може бути?

Теон хотів би погодитися. Але в нього була одна відповідь.

— Я відчув це, Оскаре. Я фізично відчув, що між нами існує зв’язок. Я відчув, що її тіло якось відреагувало на мій дотик ще на першому сеансі.

Оскар різко перестав усміхатися.

— Що ти маєш на увазі?

Теон глянув йому просто в очі.

— Ти сам знаєш, що в остеопатії важливо не просто тиснути на тіло, а відчувати його. Вловлювати ритми, зміни, навіть найдрібніші реакції тканин. Але тоді, коли я працював із нею, я відчув щось зовсім інше.

— Що саме?

— Це було так, ніби я… запустив у ній якийсь механізм.

Оскар довго мовчав, дивлячись на нього оцінюючим поглядом.

— Я знаю, що ти хороший фахівець, Теоне. Але це вже звучить як щось більше, ніж робота з тілом.

Теон стиснув пальці.

— А якщо це і справді більше?

Оскар усміхнувся, але цього разу без насмішки.

— Знаєш, що найдивніше? Ти звучиш так переконливо, що мені навіть хочеться тобі повірити.

Теон не знав, чи це комплімент, чи тривожний дзвіночок.

Але він знав одне: йому потрібно було йти далі.

Він повернувся в кабінет, і відчуття, яке переслідувало його весь день, тільки посилилося.

Він заплющив очі й довірився своїм рукам.

Те, що він відчув, змусило його серце завмерти.

Коли його пальці торкнулися столу, він відчув потік енергії – ніби ця поверхня зберігала відбитки всіх, хто торкався її раніше.

Це не було просто фізичним відчуттям.

Це була пам’ять простору.

Його здібності посилювалися.

Але чи був він готовий до цього?

Коли вона увійшла в кабінет, її очі були сповнені тривоги.

— Теоне… ми повинні поговорити.

Він помітив, як вона нервово стискала пальці.

— Що сталося?

— Я бачила новий сон.

Теон напружився.

— Розкажи.

Вона сіла навпроти, глибоко вдихнула.

— Цього разу я бачила тебе.

Він здригнувся.

— Мене?

— Так. Ти стояв у темряві, але довкола тебе було світло. А потім ти простягнув руку, і щось всередині мене… ніби прокинулося.

Його серце закалатало.

Він згадав, як тоді під час першого сеансу відчув щось незвичайне в її тілі, ніби воно відгукнулося на його дотик, але він не розумів чому.

Тепер він починав розуміти.

Його руки могли впливати не тільки на тіло. Вони могли пробуджувати щось у свідомості інших.

І якщо це так…

Що ж він насправді відкрив у собі?