Розділ ІІІ Гл. 6

Гл. 6 «Свіжий вітер на затхлому болоті казьонного реалізму…»

Блискуча дипломна робота Бриж «Данило Галицький», яка була схвалена мистецьким загалом і оцінена найвищою оцінкою, невдовзі вже не задовольняла високих вимог авторки. Перший період творчості молодої скульпторки, що припав на кінець 50-х та початок 60-х років, був періодом пошуків себе - власного індивідуального стилю. Як пише Горинь, «звільнившись від натуралістичного вирішення образу, Ф. Бриж захоплюється імпресіоністичною манерою й психологізмом («Невже це кінець», «Горе» та інші). Головну увагу скульптор акцентує на внутрішньому житті, на експресивності образу, не завжди рахуючись з пластичною мовою скульптури, не завжди дбаючи про цільність композиції».[1]

Згодом у скульптурі Бриж викристалізувалися її основні характерні риси –глибокий психологізм, драматизм, занурення у внутрішній світ образу.

«Фана приносила ескіз і питала про мою думку. «Тобі сподобалось?» – згадує про цей період художниця Марта Токар. – Я, вражена, мовчу. Бачу, що це шедевр. За якусь мить видихаю: «Дуже!» Вона незадоволена: «Знаю, що ти нічого поганого не скажеш. Мені потрібна правдива оцінка». Правдиву оцінку, професійну міг дати хіба Севера. Якось у розмові Фана розповіла про те, що сказав їй учитель. «В цілому все добре, але форма тече», – такою була його думка. І от вона замислилась: чого та форма тече? Як це пояснити? Десь через півроку після цієї розмови вона сказала: «Я вже знаю, як це – форма тече. Дивилася і африканські маски, і багато чого різного – співставляла, порівнювала, аналізувала. Ось у зображенні оленів, яких ми знаходимо у скіфському мистецтві, форма не тече. Вона стримана. Напевно, це і мав на увазі Севера».

Скульптура – такий вид мистецтва, де форма має бути виразно присутня.

Майстром скульптурного портрета у 50-60-ті роки називали молодого митця Еммануїла Миська, який ліпив портрети своїх сучасників. Теодозія Бриж також ліпить портрети художника Івана Скобала, піаністки Марини Крих, дівчини-кореянки, поета Миколи Петренка, проте, на відміну від свого колеги Миська, усе ж віддає перевагу фігурним композиціям. У багатьох її роботах емоція, внутрішній зміст домінують над формою. Особливо це яскраво виражено у роботах серії «Лісова пісня»: форма не встигає за емоцією, внутрішнім поривом.

Влітку 1960 року в залах Спілки художників демонструвалася групова виставка трьох митців – скульптора Теодозії Бриж, художників Омеляна Масляка і Маргарити Старовойт. Фана виставила досить велику як для молодого скульптора кількість творів –майже двадцять. Окрім етюдів типу дівчини-спортсменки, образів «Катерина», «Покинута», «Русалка з луком», циклу «Жінки Полісся», серії портретів та перших персонажів до «Лісової пісні» Лесі Українки було виставлено і такі монументальні роботи як «Повсталий Єгипет», цикл «1905 рік», а також «Хіросіма» та багатофігурна композиція «Освенцім».

Як після цієї виставки, так і пізніше про творчість Теодозії Бриж багато дискутували. Лунали як схвальні відгуки, так і критика, аж до відвертого застереження щодо формалізму.

«Скульптура «Стріляйте» поклала початок нового етапу творчості молодої скульпторки. Невдовзі окремий задум переросте у широку тему величезного соціального значення, – пише в газеті «Леніська молодь» дослідник її творчості Павло Романюк. – Створені образи не будуть поєднані сюжетом. Вони в певній мірі навіть різнопланові – одні майже портретні, інші – символічні. Та саме в цих роботах митець висловить своє громадяське кредо. Це буде палкий протест проти війни та насилля, проти того соціального явища, в якому зібралося усе зло фашизму».[2] Саму скульптуру «Стріляйте» автор статті описує так: «Чоловік міцно вперся ногами в землю, він наче намагається стримати удари куль, які зараз проб'ють йому груди. Його невродливе обличчя сповнене людської гідності і якоїсь надзвичайно спокійної рішучості. Це людина праці, людина того народу, який усвідомив свою силу». Скульптура, з огляду на підпис під нею, уособлює російського пролетаря 1905 року, який піднявся на захист своїх людських прав. Проте, є у неї схожа скульптура вагітної жінки, яка також стоїть під прицілом «І в ненароджених стріляють». Молодій скульпторці чомусь близькі образи приречених, проте навіть перед лицем смерті – гідних, внутрішньо сильних людей. Може, вони виплекані в уяві художниці спогадом про десятки її земляків – тих, котрих вона сама бачила на допитах? Невинно закатованих, розорених, засланих у далекі холодні сибіри?!

Теодозію Бриж неспроста непокоїла тема війни, насильства людини над людиною. Очевидно тому, що сама вона пережила війну – багато смертей, людського горя, страждань, пережила тюрму, допити і майже страту. Вона носила це в собі, не маючи права нікому про це розповісти – тому біль цей вихлюпувався з неї у її трагічні образи. Вона могла це відчути.

«Печать драматизму Фану ніколи не покидала, – згадує її близька подруга і колега Марта Токар. – Ось тема – розстріл вагітної жінки («І в ненароджених стріляють»). Як молодій і щасливій жінці може прийти в голову така тема?» Скульпторці праглося засудити насильство людини над людиною, щоб майбутні покоління людей ніколи не допустили цього в своє життя.

««Освенцім», «Хіросіма», «Бабин Яр», «І в ненароджених стріляють» – страшні символи людських страждань, – пише Павло Романюк. – Розміри цих скульптур невеликі, та величезна сила їх протесту, страшне їх прокляття катам, настійний в них заклик – цього не можна забути, це не повинно повторитися.

У роботах наче щезає та особлива пластична краса, що так притаманна творам Бриж. Це не дивно – хіба можна говорити про трагедію людства зовнішньо вишуканою мовою?»[3]

«Бриж сміливо використовує символічну мову скульптури, – пише Богдан Горинь про ці ж самі роботи. – Твір «Освенцім» задуманий як пам'ятник полеглим у фашистській катівні. Глибокий зміст твору розкривається завдяки вдало знайденій композиції. У центрі пам'ятника – символічна постать жінки, матері-страдниці. Це втілення скорботи за померлими у таборах смерті. Постать жінки є домінуючою в композиції. Біля її ніг – понівечене тіло мертвого, уособлення тяжких мук. Велике смислове навантаження несе фігура сидячого хлопчика. Велика голова, висохле тіло, тонкі рученята, очі, благально звернені у нелюдському горі до неба, – все це ті багатомовні деталі, які допомагають розкрити задум твору.