розділ 10

***

Темною-темною, холодною-холодною і зимньою-зимньою  ніччю по місту йшла дивна-дивна компанія. Настільки дивна, що навіть найвідчайдушніші грабіжники не ризикували висунути носи зі своїх укриттів. Ні, звичайно, могло бути так, що всі ті розбійники нарешті махнули руками на улюблену справу і пішли спати, але могло й не бути. Бо компанія була надто дивна.

Попереду йшов високий чоловік в великому плащі з капюшоном. Настільки великому, що під ним можна було сховати не тільки трішки облізлу шубу з вовчих шкур, а й купу зброї. Та при бажанні в тім плащі можна б було зазимувати десь під кучугурою. А йшов чоловік попереду, щоб не бачити всіх інших, не інакше.

За ним, тихо сперечаючись, ішли хлопець і дівчина. І все б нічого, в них навіть величезних плащів не було. На вигляд ці двоє нагадували не надто розумну парочку — вони надумали втікати, бо родичі їм одружитися не дають, і майже втікли, але тут, раптом, виявили, що надворі зима, а в них нема грошей. І хто б звернув увагу на подібних дурнів, якби в обох не було дивних звірів. На голові дівчини вмостилася маленька синя сова. Вона блимала очима і невдоволено споглядала все навкруги. На плечах хлопця зручно розлігся досить великий і вгодований змій з крильцями. Він блимав жовтими очима і час від часу починав танути, як міраж в пустелі, але досить швидко знову набував кольору. Зеленкуватого такого, блискучого, наче змія хтось відполірував.

І ось який ненормальний до таких дивних людей поткнеться?

Так що вони йшли, сперечалися, не зупинялися і якось непомітно дійшли до місця, в котре жоден з них іти не збирався. Здоровань взагалі про це місце не знав, як і дівчина. А хлопець вирішив відмовитись сьогодні туди ходити, але настрій був такий, що прямо потягнуло.

— А-ну, стій! — велів хлопець чоловікові і той, сумно зітхнувши, зупинився і навіть подивився на нього. — Так, стій. Ніібер, можеш взяти клятву про нерозголос? — спитав.

— У відьми? — з сумнівом теж спитав змій і подивився на дівчину. — Та простіше пірнути в ополонку і виловити найбільшого сома з існуючих.

— У Гросліна, бо все одно ж не відчепиться. А відьма сама нічого розповідати не стане, впевнений.

— Дякую за довіру, — тоном, повним отрути, відізвалася дівчина.

— Що за клятву? — зацікавився змій і подивився за здорованя, той відповів йому поглядом мученика ні за що, просто доля так склалася.

— Що він нікому не розповість нічого про те, що побачив сьогодні вночі.

— Про мене він в будь-якому випадку нічого не розповість, — сказав змій і закхекав.

— Ні, це інше, — загадково заусміхався хлопець, а здоровань став дивитися, як людина, котра вирішила стрибнути з найближчої скелі, але виявилося, що до найближчої треба пів королівства проїхати. — Хочу в одне місце зайти. В мене там справи.

— Невідкладні, — буркнула дівчина.

— Просто цікаві і настрій в мене… хоч дерева вали, — признався хлопець.

— А все дурість, — прокоментувала дівчина, але він вирішив її ігнорувати.

— Так можеш, чи ні? — спитав у змія і потикав пальцем йому в хвоста.

— Можу, — заусміхався змій. — Навіть багато часу на це не знадобиться.

Здоровань сумно зітхнув, але противитися своєму «щастю» не став. Мабуть змирився з долею.

***

В цей же час двоє чоловіків теж не спали, хоча було давно за опівніч. І хоча знаходилися обидва в королівському палаці, спати їм не давав зовсім не бал і навіть не прекрасні фрейліни королеви. Фрейліни в цьому палаці взагалі намагалися не наближатися до жодного з цих чоловіків.

Одного боялися вони, бо він був негарний, схожий на хижого птаха, навіть ніс у нього був загнутий, як дзьоб. А іще він був страшно могутнім магом, через що виглядав досить молодо, хоча насправді вже пересік сторічну позначку. Але й це не саме страшне. Саме страшне, що більшу частину свого життя він був головою тіньової варти. І за весь цей час ніхто не посмів навіть спробувати його звідти змістити.

За другого королева вчергове пообіцяла повідривати цицьки і відправити голою прати в ополонці десь за містом. А королева була відьмою, як і половина інших жінок в королівській родині, так що не повірити в її слова було складно. І настрій в королеви був не дуже, в неї один з молодших онуків кудись пропав. По слухах, улюблений, хоча й був він тим іще бовдуром. Надарма в казках відьми саме різним дурням допомагати кидаються. Так що засідала тепер королева з матінкою того дурня (теж відьмою), картинки розкладала і нагадувала своїм фрейлінам, що крутити хвостами перед одруженими чоловіками недобре, навіть якщо випадково і через звичку. А фрейліни вишивали по своїх кімнатах і носа в коридори не потикали. А то хто знає, буде повз проходити якийсь незнайомець, виявиться одруженим, а ти потім страждай через нього.

Так що, не спати через прекрасних фрейлін, чи якихось інших сторонніх жінок у короля не було жодного шансу і він знайшов для цього іншу причину. Насправді сам її створив, хоч і не знав про це.

— І що? — спитав король, вислухавши розповідь найкращого друга і єдиної людини в чиїй вірності він не сумнівався жодного разу. Розповідь була доволі весела, хоч і про те, як королівські слідопити остаточно загубили сліди молодшого принца, зате вполювали оленя за допомогою магії і прокльонів.

— Амулет, котрий змусив оленя залишати сліди принца, оригінальний. Майстра не знаю, хоча його амулети декілька разів попадалися… недавно попадатися почали. Хороший майстер, до речі, Рінк в захваті і каже, що не ризикне повторити без пояснень. Дуже просив мене виловити цього самородка. Де шукати Корвіна, не уявляю. В каравані був якийсь парубок, але не факт, що він, хоча гроші за місце заплатив принц, той придуркуватий купець особисто їх у нього взяв… До речі, твій план з залишити його без забезпечення навряд працює, надто велику суму він цьому купцю всучив, щоб поїхати з ними. Але, повторюю, не факт, що поїхав. Можливо десь в місті бовтається, чи в найближчому селі, чи тихенько відправився в зовсім інший бік.