розділ 9

Корвін.

Справи у Корвіна йшли добре. Ну, майже.

Дід знову урізав утримання. Дав подумати над цим фактом аж цілий день, а потім прислав записочку з якимось підозрілим типом. Підозрілий тип витріщався на Гросліна і загадково мовчав. На Корвіна він старався не дивитися, мабуть не хотів виявити поглядом неповагу. І так в першу мить вилупився на подряпини на обличчі, як матінка геніального хлопчика на сусідського сина, котрий втрете вилив на себе прокислий суп.

Записка була цікава. В ній пропонувалося Корвіну перестати всіх ганьбити, прийти нарешті додому, покаятися і далі жити по чітко розписаним правилам. Інакше доведеться жити під парканом, бо дід на цей раз прослідить, щоб ні мама, ні бабуся ніяких подарунків не робили. Бо йому набридло.

Корвін покивав і сказав підозрілому типу, що йому теж набридло, так що все вирішиться. А потім зібрав речі, офіційно записався в караван, котрий якраз вранці мав відправлятися, бо прогнозисти побачили десь затишшя серед заметілей, відправив мамі пташку з поясненнями, щоб не шукала, і пішов ховатися. Бо це здавалося найкращою ідеєю з можливих.

Грослін, правда, демаскував і не хотів відпускатися на волю. Ходити якось інакше він не умів. Браслетів з легким мороком, не мав. Та й сидіти тихо на місці не дуже вмів. Тому, поки не відросла обіцяна борода (рудих бородачів в місті вистачало), довелося натягнути на нього парик і наклеїти на половину обличчя страшні шрами. Вийшло навіть мило. Дівчата з будинку матінки Ложки дивилися на нього зі співчуттям і готові були попрацювати для нього безкоштовно. Але дурний Грослін соромився і не розумів чому ховатися потрібно саме в борделі. Корвін намагався пояснювати, що саме тут нікого не здивує присутність двох підозрілих чоловіків, але потім махнув рукою. Що поробиш, якщо у твого тілоохоронця якесь дивне виховання?

Як дід відреагував на подібну витівку, дізнатися, нажаль, не вийшло. Як відреагували бажаючі відправити кудись двійника — теж. Але вслід за караваном відправились аж п’ять груп вершників. Одна точно була королівськими слідопитами і мабуть уже сумно брела лісом в невідомість слідом за найнятим пройдисвітом з амулетом, котрий залишав сліди Корвіна. Пройдисвіт обіцяв приманити десь подалі оленя і почіпити амулет на нього. Ото весело слідопитам буде, коли вони його наздогонять. А як вони здивуються.

Чим займалися інші групи, Корвін не знав. Але був впевнений що або вже десь побилися, або бредуть слідом за королівськими слідопитами і готуються побитися з «групою принца». Слідопитів вони навряд наздогнали. Ті виїхали на три години раніше за всіх інших.

Мама в той же ранок прислала записку, навіть вгадавши де він ховається, впевнилася, що діточка насправді не здурів і не поїхав шукати заметіль в котрій замерзне і більше не чіпала. Мабуть демаскувати не хотіла.

Дівчата матінки потрохи розпитували всіх, кого могли, про дивних чоловіків схожих на принців. Мовляв, одній з них такий трапився і тепер всім цікаво де його носить, бо й собі таке диво отримати хочеться. А може то взагалі був справжній принц, уявляєте? І обов’язкове дурнувате «хі-хі-хі».

Вуличні нишпорки теж шукали.

Корвіну тим часом запропонували черговий бій, бо комусь дуже хотілося отримати по пиці і він не знав як.

Грослін страждав і, здається, переосмислював світоустрій.

В місто все-таки просочилися чутки про напад на принців. Правда нещасний арбалет в цих чутках перетворився на щось страшне магічне, котре викосило половину лісу, так що розумні люди ні в що подібне не вірили. А нерозумні рванули перевіряти, шукати викошене і остаточно затоптали сліди каравану, так що тепер навряд хтось зможе довести, що Корвін з ними з міста не поїхав.

І все ж було добре, поки, посеред ночі не з’явився дух однієї відьми, каркнув так, що Корвіна підкинуло на постілі, Грослін взагалі впав на підлогу, а щит, котрий не пропускає звуки, ледь витримав. Корвін до всього доброго ще й пожежу ледь не влаштував, бо дуже хотілося кинути в цю наволоч саме вогнем. Дивом стримався, враховуючи, що з просоння.

— Чого треба? — спитав у ікластого ворона.

Птах подивився, як на ворога людства і по зміїному зашипів:

— Це все ти.

— Я?

— Через тебе Глорія пішла вночі до башти. А там небезпечно. І мене залишила, ледь виліз з клятого браслета. Іди рятуй!

— Якої ще башти? — здивувався Корвін. — І до чого тут я?

— Тебе шукати хоче. Ти винен, бо зник. Невидимої!

— Еге, — тільки й зміг сказати Корвін.

***

Корвін, як герой якоїсь дурнуватої балади про прекрасну діву і не надто розумного залицяльника, йшов вперед. Вночі. І навіть не по розчищеній вулиці. Ні, піщаний дух, котрому надумалося зображати пташку, вів їх через сади і чужі двори, бо так буде швидше.

Кого їх?

Так Грослін теж ішов. Виявилося, королеву він боявся більше, ніж злого духа, злого Корвіна, злу відьму і всі можливі неприємності. Корвіну аж цікаво стало, як бабуся примудрилася так його залякати? Хоча те, що вона його наймала разом з мамою сюрпризом не стало.

Дорогу, треба сказати, фальшивий ворон вибирав непогано. Вони ні разу ніде не провалилися по пояс. Та й розчищені стежки завжди знаходилися, але це не радувало. Бо не хотілося нікуди йти. Але як відмовиш скаженому духу? Та й Глорія хороша дівчина, хоч і відьма.

— Так від кого її рятувати треба і як? — вкотре спитав Корвін, коли, за словами духа, половина шляху вже була пройдена.

— Від злого-злого, — впевнено відповів дух і добив: — Як прийдеться.

— Ти мені дуже допоміг, — ледь втримався від зітхання принц, але все одно пішов далі. — Це не мене треба на прив’язь посадити і купу правил всучити. Це її. Ненормальна.

Всупереч бурчанню і незрозумілій ситуації, Корвіну було дуже приємно, що хтось заради нього вирішив якось ризикнути. Була б ще це не вишнева діва. Ну, принаймні, хай би вона зачіскою ризикувала, чи улюбленими черевиками, а не собою, і все було б чудово.