8 (2)

Ходити вночі по місту, та ще й дівчині, та ще й наодинці, то таке. Майже таке, що й по лісу перенаселеному розбійниками. Але Глорія гордовито йшла, поспішала, іноді посковзувалась і подумки обіцяла Корвіну щось страшне і нездійсненне. Добре хоч заметілі не було.

А розбійники, як виявилось, були. Сиділи собі в перевулку, морозили все, що можна, вже майже перетворилися в бурульки, а тут вона така гарна. Радості тих нещасних не було кінця і краю.

— Дівчино! — вишкірився перший, вискочивши так різко і нестримно, що ледь не вбився об дерево.

— І вам добрий вечір, — пробурмотіла Глорія, не зупиняючись. У неї ж справи і їй потрібно встигнути.

Радісний розбійник відліпився від дерева і пошкандибав за нею. А з перевулку вибіг його приятель, дивним чином знайшов той же шматок льоду і полетів головою вперед на інший бік вулиці. На його щастя не долетів, бо снігу під стіною там не було.

— Ти куди це, красуня? — спитав той, що ішов за Глорією. І як роздивився. — Тобі ж мабуть холодно, а ми можемо зігріти.

Відьма аж обернулася і подивилася на нього з великим сумнівом. Якщо судити по кольору обличчя і льодяних прикрасах на вусах, гріти цей тип може когось хіба що в мріях. Його приятель тим часом встав і почав наздоганяти, щось бурмочучи собі під ніс.

— Кожух віддавай, — велів, ледь наздогнавши і вчепившись приятелю в плече.

Глорія подивилася і на нього.

— Замалий буде, — порадувала і прискорила крок, кинувши перед собою «жорсткі стопи».

Як тільки наступила на пляму магії, діло пішло краще, хоча настільки слідити не хотілося. Йти, правда було ще далеченько, так що, поки дійде, воно давно вивітриться. Розбійники цієї магічної дії не помітили і спробували обігнати. Один майже відразу впав, інший якимось дивом тримався, хоч і виробляв ногами щось незрозуміле.

— Дівчино, ділитись потрібно, або змусимо, — спробував від додати в голос суворості. Виходило так собі.

— Прокляну, — коротко пообіцяла Глорія.

От що за придурки? Хто їм взагалі сказав, що нормальні дівчата тиняються вночі, зимою, в самий мороз по місту?

Виходило, що вона ненормальна, а все цей принц-ворон.

— Законом заборонено, — невпевнено пробурмотів переслідувач, його приятель вкотре наздоганяв, але судячи з того, як він це робив, це біло не надовго і скоро знову відстане.

— Ваша діяльність законом теж заборонена, — нагадала Глорія, сумно зітхнула і кинула під ноги придурку «вічний лід», годинки так на три, не пожаліла.

Як же там в той лід вписався другий розбійник, вона не зрозуміла, можна ж було обійти, але лайка, прокльони і дивні звуки за спиною лунали довго. Потім хтось навіть приєднався до тих криків, мабуть той, у кого кричали під вікном.

— Ненормальні, — пробурмотіла Глорія, повертаючи на вулицю, в кінці котрої починався королівський парк, величезний насправді, цілий ліс, і розчищений тільки місцями.

Згадавши, як весело йшла до потрібної башти вдень, Глорія повернула до дощатого паркану і додавши до зусилля іще краплю магії, виламала собі дошку. Все одно дізнаються, що вночі тут ходила відьма. А якщо летіти, то хоч не дізнаються, куди вона врешті дійшла. В повітрі сліди магії на одному місці не залишаються і взагалі дуже швидко зникають.

— Буду вимагати з нього нагороду. Щось цінне. Ледь не сімейний артефакт, коли все закінчиться. Ось точно буду, — бурмотіла Глорія, сідлаючи дошку і потроху вливаючи в неї магію.

Літати на підручних предметах вона вміла так собі, згадати тільки, як Корвіна через вікно затаскувала. А там на шляху дерева.

— Буду сподіватися, що всі сплять і летіти повільно, — вирішила відьма.

Дошці і магії на це виявилося начхати. Або вони відреагували на те, що вона сердита і вирішили донести до місця якомога швидше, і зірвалися в політ так, що вона ледь шапку не загубила, а яким дивом замість вереска вирвався тихий писк, не змогла б пояснити за всього бажання.

— Артефакт буду вимагати, точно артефакт, — бурмотіла Глорія, стишивши політ, дивуючись, що ні у що не врізалась і зовсім не радіючи близьким деревам. — Дуже цінний артефакт. Клятий ворон, навіщо я з ним зв’язалася, у нього ж репутація придурка.

До башти вона долетіла теж швидно, мабуть тому, що напряму, між деревами, орієнтуючись на власні відчуття і підозрюючи, що заблукала і тепер буде літати по парку до ранку. А там хтось врятує, хтось добрий і здатний зняти примерзлу відьму з дошки.

Як розшукувала в снігу свою сумку і згадувати не хотілося. А потім іще виявилося, що двері в башту закриті і опечатані. А зривати ту печать буде тільки ідіотка, бо відразу набіжить купа  вартових, магів, навіть декілька вчительок зі школи прибігти може.

— Він мені половину королівства віддасть, нікуди не подінеться, — бурмотіла Глорія, ламаючи свою дошку надвоє, бо на такій довгій точно в невелике вікно не впишеться і радіючи, що то вікно неопечатане. — Не знаю як, але відасть. Я відьма, а спобуй відьмі щось не віддати. Проклянеш той день. Так що, нікуди не подінеться і то його проблеми, як. У, бовдур. І чого він пропав, а?