розділ 8

Принц загадково зник уже на цілих три дні. Він не попадався Глорії на шляху, про нього не було ніяких новин, ніяких скандалів і навіть чуток. Хоча Глорія і раніше чутки не збирала, можливо тому їй ніхто нічого не розповідав. Але вона все одно непокоїлась. Ось куди він подівся? Може десь зілля з відра виливав і його на цьому впіймали. І в палац потягнули, в тюрму для злочинців королівської крові. Ага, таємно.

Дівчина старанно гнала від себе подібні думки. Нагадувала, що й раніше Корвін не бігав вулицями через день в дивному вигляді і викрикуючи не менш дивні слова. Намагалася себе запевняти, що якщо б зник принц, то про це б точно просочилися якісь чутки. Виходило так собі, але вона старалася.

Паралельно вона старалася знайти для Корвіна духа. Бо цей дурень уже пропав, ну їй так здавалося попри все, а ніхто й не звернув уваги.  Значить не помітять і далі. А потім з’явиться двійник, спокійно займе його місце, а ніхто й не почешеться.  І навіть коли він кудись поїде, не почешуться. Дивні родичі.

Чому Глорія була впевнена, що родичі не почали пошуки Корвіна, вона поняття не мала.

З духом справи були так собі. Для початку вона вирішила пошукати легенди про місцевих сильних духів. Знайшла багато, але все не те. Бо для знайомих «місцеві» означало — в нашому королівстві. Про духів столиці майже ніхто не знав. Не цікавились ними. Дехто взагалі вважав, що живуть ці духи тільки десь в лісах чи горах. Переконувати, що це не так, Глорія нікого не стала, пішла в бібліотеку.

Там вона дізналася багато нового, але воно було все не те.

Трішки подумавши, і викинувши з голови чергові думки, про пропажу Корвіна, вона вирішила розпитати любителів побалакати, котрі зустрічаються в магазинчиках з дрібничками, а особливо в шинках. І ось тут діло несподівано пішло, аж занадто добре. Глорія дізналася про стародавні підземелля, де живуть духи стародавніх королів. Про мишиного володаря дізналася і рибу, котра розмовляє. Про те, що під столицею існує озеро, про котре ніхто не знає.  Про вічного сторожа старого кладовища, і про поїдача голубів. І ще про багато чого іншого. Довелося ці розповіді сортувати, думати і радитись зі своїм духом.

Духів стародавніх королів дівчина відкинула відразу. Про таке б і в школі розповіли. Причому першим ділом. Щоб дурнуваті відьми до тих духів не полізли.

Озеро, то взагалі дурня. Риба могла бути, але ніхто точно не знав, де її бачили. Свій мишиний король по чутках існував у кожному другому місті, але скрізь то були лише чутки, або так називали щось інше. На кладовище просто не хотілося іти. Зима ж, холодно. Так що зупинилася Глорія на поїдачі голубів. Тим більш, у нього була адреса проживання — стара башта посеред королівського парку. Вдень туди, звісно, ходити було не варто. Надто багато глядачів, навіть зимою. Люблять люди в столиці гуляти парками. А ось вночі…

Глорія постаралася виспатись після занять, викликавши цим подив у подруг. Вони їй порадили випити противопростудне, бо така сонливість підозріла, і пішли без неї купувати святкове печиво.

Як вона збиралася, щоб ніхто нічого не запідозив, окрема історія. Туж же не підеш з кошиком. Раптом хтось зустрінеться по дорозі, загляне в нього, а там «пастка для привида», підозрілого вигляду канат, набір крейди в ганчірочці, набір свічок в іншій, іще щось, що роздивитися неможливо. І не прикриєш його нічим. Це можливих глядачів зацікавить іще більше. Довелося розшукувати достатньо велику торбу і робити вигляд, що ідеш готувати ліки для якоїсь дуже бідної, але дуже привітної жіночки. Ось бувають у відьом подібні пориви.

Торбу Глорія заховала біля башти, зробивши вигляд, що спіткнулася там і впала в кучугуру. Просто прикопала її в снігу. А вночі, розрахувавши час так, щоб дійти до тієї башти опівночі, пішла ловити духа, котрого там могло й не бути. Відчувала себе дівчина при цьому такою дурепою. І підозрювала, що Корвін вдячним не буде,  коли дізнається, що його тепер дух переслідує. Але нічого з собою зробити не могла. Тому ішла, пригинаючись і до місця, де можна перелізти паркан. Бо ховатися за магією було не можна. Де-де, а в школі воно надто помітне.

***

Ходити вночі по місту, та ще й дівчині, та ще й наодинці, то таке. Майже таке, що й по лісу перенаселеному розбійниками. Але Глорія гордовито йшла, поспішала, іноді посковзувалась і подумки обіцяла Корвіну щось страшне і нездійсненне. Добре хоч заметілі не було.

А розбійники, як виявилось, були. Сиділи собі в перевулку, морозили все, що можна, вже майже перетворилися в бурульки, а тут вона така гарна. Радості тих нещасних не було кінця і краю.

— Дівчино! — вишкірився перший, вискочивши так різко і нестримно, що ледь не вбився об дерево.

— І вам добрий вечір, — пробурмотіла Глорія, не зупиняючись. У неї ж справи і їй потрібно встигнути.

Радісний розбійник відліпився від дерева і пошкандибав за нею. А з перевулку вибіг його приятель, дивним чином знайшов той же шматок льоду і полетів головою вперед на інший бік вулиці. На його щастя не долетів, бо снігу під стіною там не було.

— Ти куди це, красуня? — спитав той, що ішов за Глорією. І як роздивився. — Тобі ж мабуть холодно, а ми можемо зігріти.

Відьма аж обернулася і подивилася на нього з великим сумнівом. Якщо судити по кольору обличчя і льодяних прикрасах на вусах, гріти цей тип може когось хіба що в мріях. Його приятель тим часом встав і почав наздоганяти, щось бурмочучи собі під ніс.

— Кожух віддавай, — велів, ледь наздогнавши і вчепившись приятелю в плече.

Глорія подивилася і на нього.

— Замалий буде, — порадувала і прискорила крок, кинувши перед собою «жорсткі стопи».

Як тільки наступила на пляму магії, діло пішло краще, хоча настільки слідити не хотілося. Йти, правда було ще далеченько, так що, поки дійде, воно давно вивітриться. Розбійники цієї магічної дії не помітили і спробували обігнати. Один майже відразу впав, інший якимось дивом тримався, хоч і виробляв ногами щось незрозуміле.