розділ 7

Сон відьма розповідала старанно. Виходило путано. Була якась пожежа, якийсь маг, схожий на нього, Корвіна, вбив її брата і весело усміхався при цьому.

— Чому саме твого брата? — зацікавився принц, очікуючи почути, що її батько старший син володаря землі, чи як воно в них правильно називається. Виявилося, нічого подібного. Навіть не син молодшого.

— Думаю, тому, що наш маєток найближчий до кордону, — сказала дівчина.

— Маєток, не фортеця? — спитав Корвін.

— Фортеця трішки на захід і сторонніх туди не пускають, — пояснила. — А кому потрібно отримати дозвіл на проїзд, ще щось, і не їхати в місто, можуть заїхати в наш маєток. Чи не наш. Він, взагалі захищений і всією сім’єю ніхто там не живе… може Ріда виманили якось? Ой, яка різниця, це мабуть все одно вже не станеться.

Корвін видихнув.

— Добре, — сказав. — А чому ти впевнена, що то був не я?

— Рухи, відчуття, щось невловиме, — перечислила дівчина. — То точно був не ти.

— Може хтось замаскувався? — спитав Харт. — Амулет якийсь.

— Ні, — відьма мотнула головою, аж коса по плечу вдарила. — Магію б відчули, зацікавились, він би не доїхав… а іще, мені б снилося його справжнє обличчя.

— Значить двійник, — кивнув Харт.

І далі розмова пішла в інший бік. Глорія була впевнена, що двійника треба знайти. Треба і все, неважливо чому. Ось такий у дівчини каприз.

Корвін теж був впевнений, що треба.

— І де ви його будете шукати? — говорив за голос розуму Харт. — Королівство велике.

— В столиці, — був впевнений Корвін. — Навряд організатори цієї вистави сидять десь на півночі в лісі, чи на півдні в Великому озері. Вони в столиці. І той тип поїде зі столиці… до речі, яка там пора року була у вісні?

Глорія задумалась і впевнено сказала:

— Весна. Трава вже проросла, але була ще невисока. І ті синенькі квіточки ще. Медові зірочки, котрі.

— Ось, а зараз зима, ледь її середина, — чомусь зрадів Корвін, він і сам не розумів, чому. — Глорія мого двійника могла побачити десь тут. До весни можна іще не раз до її брата доїхати. А поки готуються. Одяг підбирають, зачіску, вчать правильно говорити, рухатись. Хм… може голос якимось зіллям підправляють, фарбу підбирають, щоб волосся вийшло потрібного відтінку.

— Якісь краплі в очі капають, щоб сірі чи блакитні очі позеленіли, — підтримав Харт і видихнув: — Прокляття.

— Тому поки ніхто не тикає в мого двійника пальцем, — сказав Корвін. — І наша відьма тому впевнена, що то не я, бо не бачить у своєму сні мене, бачить двійника таким, як він є. Так що, треба шукати, поки не поїхав.

— Щоб він поїхав, тебе потрібно кудись подіти, — нагадала Глорія.

— Тим більш. Треба його якомога швидше знайти.

— І як ти збираєшся це робити? — поцікавився Харт.

— До червоної відьми піду, дам грошей, нехай її підопічні придивляться, розпитають про різні цікавинки, дивних людей

— Ниці боги, — пробурмотів Харт. — Добре, даси грошей бордельній павучисі. Іще що?

— Що-що, мілкі кишенькові злодії, жебраки, та навіть привиди.

— Просто чудовий набір. Думаєш, цей набір песик твого діда через день не прочісує? І його звісно ж не зацікавлять ці пошуки.

— Та нехай цікавлять, — відмахнувся Корвін. — Яка різниця хто знайде, ми, чи тіньова варта? Хоча, не вірю, що вони знайдуть. Тут треба знати, що шукаєш. Так що… — і подивився на Глорію, — Лорі, а ти не можеш якось непідозріло розпитати відьом про покупців зілля для зміни кольору очей? Його ж нечасто купують. Дороге.

— Його мало хто виготовити може, — буркнула відьма. — Простіше прослідкувати за магазинчиками, самим подивитися, хто купує. Прослідкувати за ними. Та хоч місцевим духам магією заплатити, щоб причепилися, а там уже куди донесуть. Місцеві духи не дуже розумні, але що таке плата за роботу зрозуміти здатні і не відмовляться. Впевнена.

— Хаюде, — буркнув Харт, прозвучало як лайка.

— Так і зробимо, щось, та спрацює, — вирішив принц. З сумнівом подивився на казан, зілля, все таке ж яскраво-зелене там остигало, почухав потилицю і заявив: — У мене відчуття, що я про щось забув, уявляєте? Дурня якась. Лорі, ти впевнена, що ніхто не помре від цього варева?

— Хіба що половину котла вип’є. А тобі бризкати треба, трішки. Забувати про тебе будуть на деякий час.

Корвін подивився на котел ледь не з любов’ю. Він знав багато людей, котрим не завадило б вилити весь котел на голову. А про своє забуте вирішив і не згадувати. Саме знайдеться. Якщо важливе.