розділ 6

Бабуся колись казала, що зла відьма не бачить берегів, не відчуває спротиву і не думає про проблеми. Вона просто робить. І все життя Глорія вважала, що то був комплімент диво-жінкам, котрі не сідають в куточку поплакати, не ховаються за сурових чоловіків, а самі отримують потрібний результат.

І ось сьогодні виявилося, що все зовсім не так. Бо одна юна і дуже зла відьма сердито зменшила нагрів під котлом до позначки «далі почну заморожувати» і , на ходу слухаючи цікаву розмову, котру транслював дух, пішла на пошуки зеленого парканчика. Топаючи, розганяючи бажаючих щось спитати поглядом і відчуттям, що не вистачає чогось важкого в руках.

Бо цей клятий ворон посмів не розповісти їй про таке!

Спитай хтось, а чому вона вирішила, що мав би, відповісти Глорія б не змогла. Але дуже злій відьмі на те було начхати. Вона йшла витрусити з принца душу і начаклувати йому срачку на три дні.

— Ага! — сказала вона, з’явившись за спиною принца, як невідворотна доля.

Бородань дивився при цьому на неї дуже здивовано. Та він почав так дивитися іще в ту мить, як вона через паркан перескочила, вирішивши не шукати де тут вхід. Мабуть не часто бачив дівчат, котрі здатні те зробити в зимній важкій спідниці до землі.

Корвін обернувся і здивовано на неї подивився.

— Значить на принців нападають і химер демонструють, — процідила вона зло, але на щастя дуже тихо.

— Ов, — сказав принц, а потім зробив те, чого ні одна відьма не стала б очікувати. Схопив дівчину в обійми і всадовив собі на руки. Іще й якоюсь магічною пакістю притис, щоб не смикалась.

Відьма стала іще злішою і спробувала відкусити йому ніс, зовсім забувши про бажання чаклувати.

— Ти звідки… — почав говорити Корвін.

— Заріжу! — прошипіла Глорія, вивернувши руку і втиснувши в район принцової печінки гостру паличку, котру носила з собою, щоб відколупувати налиплий на підошву сніг, при вході в гуртожиток. Бо дуже комендантка за калюжі коло дверей лаялася.

Принц, що то всього лише паличка, навряд зрозумів, але чомусь заусміхався.

— Кого вони там потихеньку розшукують? — спитав у бородатого.

— Точно не навіжену дівку, — розгублено відповів той.

— Сам ти дівка! — виплюнула в його бік Глорія.

— З якимось привидом, — додав бородань.

— Сам ти привид, — в тон господарці озвався пустельний дух, на мить проявивши перед обличчям бородатого переконливі щелепи, в котрих кликів було, як у тої акули.

— Ти… — Глорія сильніше натиснула свою паличку, остаточно вириваючись з магічної пакості. — Я тебе…

— Уб’єш і закопаєш в кучугурі? — з іронією спитав Корвін і додав: — Тут купа свідків.

Глорія озирнулася, впевнилась, що свідки дійсно є, а ниций принц в ту ж мить відібрав паличку.

— Оце так, — сказав з захопленням і ледь встиг сахнутися, бо зла відьма повернулася до плану з відкушеним носом. — Може для початку поговоримо? — стиснув він її сильніше. — І як там моє антиприворотне? Ще не горить? І підслухувати погано.

— Придурок! — обізвала його Глорія.

Злість почала відступати і вона раптово зрозуміла, яка дурепа насправді. Ось хто відразу кидається бити принців за те, що не кинулись розповідати всі таємниці, які знають? Та й за те, в чому вони взагалі не винуваті? А все той сон, перший. В котрому був Корвін. Якийсь не такий, якщо сісти й подумати. Це ставало дуже помітним, якщо добре його знати. Чи хоча б так, як знає зараз вона.

— Може цього придурка зачаклували, а він і не помітив? — спитала тихенько Глорія у свого духа. А то в кого ж іще?

— Так… — задумливо відізвався Корвін, уважно на неї подивившись. — Йдемо разом подивимося, що від мого замовлення залишилося…

— Та ціле твоє зілля, — пробурчала Глорія, спробувавши вивернутися з принцових обіймів. Виходило так собі, він іще й надто сильним виявився.

— Заодно й поговоримо. Ти якась надто дивна для найманої вбивці. І зброя в тебе…

— Я не наймана вбивця!

— Перевіримо! — життєрадісно сказав принц і вже звично кудись Глорію за собою поволочив.

Здивований бородань пішов слідом.

А зла відьма йшла і розуміла, що дійсно дурепа. Він же тепер не відчепиться.

 І що йому сказати, га?

Хоч бери отруюй, втікай. Але через це буде стільки проблем. Її ж тут бачили, роздивилися, запам’ятали.

От дурепа, правда ж?

***

Корвін.

Впіймана шпигунка, чи наймана вбивця, чи хто вона така, враховуючи, що ще й відьма, насуплено мовчала. Якось так, що він іще й винуватим себе відчував і намагався не дивитися на цю ображену злими дядьками прекрасну діву на стільчику. Навіть не діву, справжній прояв чистоти і невинності в цьому брудному світі.

Харт розвалився на іншому стільці, загадково посміхався в бороду і намагався тикати пальцем в духа, пустельного, як пробурмотіла дівчина. Пустельний дух в свою чергу прийняв вид ворона і поважно ходив туди-сюди по столу, час від часу клацаючи дзьобом, коли пальці вартового опинялися надто близько від його пір’я. І все всіх влаштовувало, навіть зілля побулькувало під кришкою і не намагалося вибратися з котла. Один тільки принц був незадоволений чимось.

— Так, — нарешті сказав Корвін, помилувавшись тим, як достовірно дух уміє махати крилами відганяючи нахабну руку. Ще б закаркав і ніхто не відрізнить.

— Ти йому довіряєш? — вказала дівчина підборіддям на Харта. — І хто він взагалі такий?

— Вартовий з королівського палацу. Харт Гойца, — представився приятель і навіть зобразив поклон не встаючи. Ще б ручку поцілував.

— Старший офіцер, — додав Корвін. — І я йому довіряю.

— Пфи, — відізвалась дівчина і нахмурилась.

— Добре, давай ми самі почнемо вгадувати, — запропонував Корвін, бо набридло, чесне слово. — Приїхала ти до столиці з південного заходу. З країв, де часто бувають тумани, бере початок гірський хребет, котрий зрештою пірнає в Північне море, багатенько боліт, в котрих володарі тих земель з задоволенням топили всіх, хто намагався їх завойовувати, ще більше озер, вистачає родючих земель і клімат краще, ніж в столиці. Тільки з півдня до тих земель підповз один з язиків Сірої пустелі, але й він зрештою вперся в озеро з рікою, вода перебила стародавню магію і захистила ті землі від різних неприємних чарівних істот, ну і пустелі, саме собою…