розділ 3

Глорія.

Принци — зло. Мерзенне і мабуть старовинне, скільки б їм не було років. В цьому Глорія була впевнена, як ніколи.

Свята один конкретний принц зіпсував їй повністю.

Бо, по-перше, він так і не перестав снитись. В тих самих снах. Тільки тепер він не брата убивав, тепер він сидів на даху якоїсь напіврозваленої башти і був дивовижно схожий на птаха. На клятого ворона. Глорія навіть знала чому. Цього принца так і звали — Корвін, тобто, ворон.

Снився цей новий сон не час від часу, а вже три дні поспіль. І що він означав, вона поняття не мала і не була впевнена, що хоче знати. Бо принц у тому сні був якийсь побитий и сумний. Чому побитий вона теж не знала. Синців на його обличчі не було. Просто таке відчуття.

Від відчаю Глорія навіть до вчительки пішла. Злющої майстрині Агарі, навіть не відьми, ледь не єдиної в їх школі. Агарі була провісницею з далекого півдня. Що в це слово вкладали на її батьківщині ученицям не казали. Та й навіщо? Головне, що ця диво-жінка навчала їх гадати на різному непотребі, найчастіше просто в якості розваги, головне гарно пояснити розклади, щоб бажаючі гадання відчепилися, і не сказати нічого конкретного. Чомусь всі впевнені, що кожна відьма може передбачити майбутнє і виключно за допомогою гадання. Хоча насправді всі ті розклади показують те, що відбувається зараз. В кращому випадку, якщо є хоч якийсь дар на це здатний.

У Глорії дар був. Правда точно не такий. Але до кого іще йти радитись, вона поняття не мала. Так що розповіла вчительці про свої сни, не кажучи, що той хлопець принц, вбитий з першого сна її брат і не пояснюючи чому ці сни так її непокоять.

Агарі у відповідь похитала головою і відправила в бібліотеку з записочкою. Бо на думку вчительки Глорії потрібно було почитати про визначеність і ключові фігури в ній, ті самі фігури, на котрі можна було вплинути, щоб визначеність пропала і щось можна було в майбутньому змінити. Якось. Не факт, що якось на краще. І не факт, що самій Глорії.

Що то мало бути за майбутнє, в книжці не пояснювалось. І як зрозуміти це — теж.

Ну, Глорія й не сподівалася на це. Але те, що вбивство змінилося на якусь башту вже непогано. Правда ж? Глорія дуже на це сподівалася. Дуже-дуже. Враховуючи, чиє саме майбутнє чомусь було визначено долею.

Принц Глорії не подобався. Тим більше не подобався, чим більше вона про нього дізнавалася. Він був якийсь ненормальний і недарма його з палацу поперли. Вона б теж вигнала придурка, котрий через день втрапляє в скандали з коханками, через два з вчителями, а раз в неділю робить щось на кшталт — заперти коня в воротну башту, по крутим сходам, а потім сісти і почати думати, як його звідти тепер витягувати. Бо вниз по сходах коні ходити зовсім не можуть, як виявляється. І при цьому він іще й тверезий. Не кінь, принц.

І ось це чомусь раптом ключова фігура в майбутньому. Котре незрозуміло хороше, чи погане. В тому, що хороше, Глорія, звичайно, сумнівалася. Але ж тепер хоч не вбивали нікого.

В книжці говорилося, що найкраще зробити так, щоб визначеність пропала зовсім, тоді на майбутнє можна якось вплинути, щось виправити, прибрати головну небезпеку, розібратися чому воно саме таке. Але як те зробити, лисі снігові демони знають. Міфічні котрі. Ті, що різних дуреп на зимосвята викрадають і дарують їм крижинки замість омріяних діамантів.

Когось здивує, що після прочитання такої цікавої книги Глорія зовсім не висипалася? Іще й подруги помітили її зацікавленість принцом Корвіном. Після чого одні почали насміхатися, інші відмовляти від цієї дурні, бо такі тільки життя зіпсують. А вона навіть не могла розповісти навіщо він їй знадобився, бо ще більше зацікавляться. І родичам не могла, бо в родичів і так відносини з королівським родом не дуже. Історично так склалося. І чіпати принца їм не варто, навіть такого. Бо спалений будинок враз стане реальністю.

Зрештою, Глорія вирішила, що чіпати його дійсно не треба. То ж його майбутнє. Судячи з башти, Глорію те майбутнє більше не стосується, бо принцова визначеність змінилася. Так що нехай летить собі, куди хоче, а вона своїми нагальними справами займеться. Зрештою, лізти в королівські, та навіть принцові проблеми нікому не варто.

Дар сновиди мабуть цьому рішенню дуже здивувався і від здивування взяв і відступив. Сон про принца не снився уже дві ночі поспіль. Глорія від радості навіть згадала, що так і не купила котячу траву для практикуму, котрий буде відразу після свят. Вкотре сказала Келані, що ні в кого не закохалася, а тим більш не в красунчика, котрий явно ненормальний судячи з того, що він примудряється утнути. І відправилась на Відьмачу вулицю за потрібною травою. Бо школа її звичайно видасть, але якість там буде не найкраща. І навіть настрій у Глорії покращився.

А чому б йому не покращитись? Заметілі нарешті ненадовго відступили і небо сяяло чистотою, жодної хмаринки в тій блакиті не було. Вулиці розчистили. Тротуари посипали мілкими камінчиками. А магазини відкрилися геть усі до єдиного. Та навіть на базарі якісь продавці-покупці зібралися. Екстремали, не інакше. Мороз таки кусався і стояти на одному місці на вулиці було точно не варто.

Глорія написала собі записочку, щоб нічого не забути. Бо окрім котячої трави вирішила купити ще купу інгредієнтів, поки заметіль знову не почалася і не відбила бажання ходити по місту. Ще продуктів, солодощів різних, мілких подарунків, бо зимовсята продовжуються як-не-як. Може ще й хтось з родичів приїде. Інкогніто, бо в столиці їх бачити будуть не раді.

І йшла вона, час від часу в ту записку заглядаючи — шматочок паперу чомусь їй настрій покращував. Йшла собі, йшла, нічого поганого не очікувала, аж поки на всьому ходу не врізалась у якогось чоловіка.

— Вишнева діва! — явно зрадів він. Голосно зрадів, аж перехожі стали оглядатися.

А Глорія підняла голову і побачила перед собою принца-красунчика без клепки в голові. Він стояв, задоволено посміхався І явно бажав, щоб йому хтось кошиком по тій посмішці врізав.