розділ 1

Глорія.

Вперше їй той сон приснився в шістнадцять років. Якраз той вік, коли цей клятий талант починає стукатись з підсвідомості в свідомість і демонструє різну гидоту. Глорії воно вирішило продемонструвати кошмар. В тому кошмарі горів її дім, а чоловік з закривавленим обличчям зносив якоюсь магічною пакістю голову одному зі старших братів і весело при цьому посміхався.

І ні, це був зовсім не пророчий сон, хто б що не думав. Бо пророчі сни можуть справдитися, можуть не справдитися, а можуть означати щось зовсім не те, чим здаються. Це був дійсний Сон. Той, котрий приходить, якщо до твоєї магії домішався божественний дар. Подарунок, котрий колись зробили твоїй сім’ї. Ти сновида і твої сни бувають не просто снами, особливо якщо це кошмари. Ти бачиш до чого веде те, що відбувається зараз. До чого ти наближаєшся. Або твої рідні наближаються. Або будинок, котрий з незапам’ятних часів висить на скалі над урвищем.

Варіантів безліч. Але всі вони завжди проростають з чогось, що є у сновиди. Не на пустому місці. Так що чоловіка вона десь бачила ще до того сна, просто не запам’ятала.

Потім той сон снився їй ще декілька разів. Без жодних нових подробиць. Наче сам світ його наближав і нічого вже неможливо було змінити.

А потім сон прийшов наяву. В вигляді високого молодого чоловіка. Гарного і веселого. Він йшов вулицею з такими ж бовдурами, як сам, розмахував кухлем зі святковим пуншем і горланив пісню про чудові ніжки повненької Одети. І був зовсім не схожий на чоловіка зі сну. Але вона все одно його впізнала і заклякла посеред вулиці. Якби подруги не смикнули за собою, її точно б якийсь вершник затоптав.

— Молодший принц зі свитою, — пояснила Келана, котра завжди, все і про всіх знала. — Красунчик, звісно, але навіщо завмирати з відкритим ротом? Чи ти в коханки намилилась? Так там такий натовп бажаючих, що ти не проб’єшся. Родовитих бажаючих, — округлила вона очі і смикнула в напрямку магазинчика з солодощами. — Йдемо, бо всі цукрові вишні розберуть. Що хлопцям на вогнесвято дарувати будемо?

І подруги, хихикаючи, обговорюючи принади принца і дурість Глорії, пішли далі. І її за собою потягнули. А вона, наче дійсно була дурепою, здатною з першого погляду закохатися в нетверезого придурка, спіткалася, посковзувалася на снігу і оберталася на хлопців з кухлями. Наче, якщо роздивитися молодшого принца якнайкраще, щось візьме і зміниться. Саме собою.

Але саме собою нічого і ніколи не міняється. Ось це вона знала надто добре. Так що потрібно було щось зробити. Для змін завжди потрібно щось робити. А їй в голову ліз тільки зовсім ідіотський план, слідувати котрому вона не збиралася.

Чесно не збиралася.

І взагалі, винувата у всьому тому, що вона взяла і наробила цієї ночі, була Келана, котрій виявилося замало цукрових вишень і захотілося ще й вишневої наливки. Тієї самої, знаменитої. Солодкої, як мрія. Здатної знищити всі перепони, надихнути на неймовірне і довести до перемоги.

Хоча перемога, звісно, вийшла сумнівна.

Та й яка, до дупи сніжної мавпи, перемога, коли сидиш над принцом, котрого таки примудрилася викрасти і не розумієш живий він, чи тепер треба думати, як сховати труп?

— Що ж я наробила? — прошепотіла дівчина, хапаючись за голову. — Що ж тепер робити? Та що ж це за принц, якщо його якась недоучка так легко скручує?

Останнє питання було найцікавіше.

Хоча всі інші теж нічого. Особливо друге. Бо могло виявитися, що це саме вона винувата в пожежі і всьому іншому. Бо не можна викрадати принців. І в нього є схожі на нього брати.

— Яка ж я дурепа.

А починалося все так добре, ну, якщо не враховувати, що цьому проклятому принцу надумалося ходити по вулиці і горланити дурнуваті пісні.

— Може його якось відпустити тепер? — спитала вона саму себе, переконавшись, що принц живий і здоровий. Просто спить, ідіот. У нього що, взагалі нема захисту від найпростішої магії? Носити амулети гордість не дозволяє? Сімейна, не інакше. — Через вікно викинути, там снігу купу намело, не вб’ється.

Дівчина підійшла до вікна. Згадала, як сидячи на ідіотській дошці виламаній з чийогось паркана, піднімала себе і принца, намагаючись потрапити в своє вікно, а не в чиєсь іще. За допомогою вітру піднімала. А вітер стихія не надто слухняна, смикає за волосся, намагаючись перекрити ним огляд. А наостанок, коли вона з дошкою і принцом майже долетіла до вікна, ще й хитнув їх усіх так, що чоловік своєю дурною головою стіну протаранив. Аж гул пішов. Дивно, що ніхто не прокинувся, не виглянув на вулицю і не побачив цю чудову композицію.

Кучугури під вікном не виявилося. Її встигли прибрати.

— Та не вб’ється він, — спробувала себе переконати дівчина. — Тут не надто високо.

Переконати не виходило. Та й здогадатися, що чоловік випав з вікна було б не важко. І з котрого — теж.

— Що ж тепер робити?

Приводити чоловіків в гуртожиток при школі було суворо заборонено статутом.

Викрадати принців взагалі законом заборонено. Та й здоровий глузд мав підказати, що це дуже погана ідея. От затягнула його сюди і що тепер? Сон снитися перестане? Та навряд. Особливо якщо цей бовдур розсердиться. А в те, що не розсердиться, чомусь не вірилось. Батько б точно спробував відкрутити голови викрадачам. І брати. Та будь хто.

А тут іще й дівчина, відьма-недоучка вкрала. Ганьба. Хто таке пробачить?

Хіба що…

Глорія примружилась. Прикинула, чи зможе заперти це тіло на ліжко. Врешті закинула за допомогою вітра і навіть голова принца на цей раз розминулася зі стіною. Покопалася в своїх запасах відварів і настоянок, плюнула про всяк випадок  в куток і намішала легкий аналог привороту. Щоб просто симпатію відчув і не дивувався, що поперся з якоюсь не надто гарною дівчиною невідомо куди. Подихала свіжим повітрям в шпаринку, привідкривши вікно. Настроїлась на скандал, ридання і безсилі прокльони. Вилила зілля принцу на обличчя. Трішки почекала і тільки після цього почала його будити.