Тенета Інтернету

Інтернет – це пам’ять, яка не вміє забувати.

Володимир Губайловський

З кожним прожитим днем Всесвітня павутина затягує все більше і більше людей. Тих хто шукає слави і визнання чи тих хто лише намагається знайти однодумців, або ще тих, кого не сприймають реальні люди і лише в Інтернеті можна відчути себе вільно, без обмежень, написати будь-який пост, отримати лайки чи коментарі з схваленням, засудженням чи порадою. А якщо хтось тебе заспамить, то можна видалити сторінку і почати все спочатку настільки усе просто, набагато легше ніж в реальному житті.

Міра схилилася над клавіатурою і швидко застукотіла по клавішам.

«Що робити, якщо тебе не розуміють?» - натиснула надіслати і коментар успішно опублікувався на сайті. Відразу почали надходити відповіді:

«Ти особлива, тому і не маєш однодумців».

«Можливо тому що ти інопланетянка?» - ну це вже образливо подумала дівчина і прочитала наступну відповідь:

«Якщо ти почуваєш себе білою вороною, то приєднуйся до нашої групи і ми допоможемо. У нас немає гноблення, а кожна думка враховується. Навіть на мить не вагайся, а приєднуйся!» - закликала яскрава реклама, якоїсь крутої і популярної групи і Міра швидко перейшла за посиланням.

Міра звичайнісінька дівчина-школярка, але з маленькою особливістю: вона погано чує. І саме через це ще з дитинства зазнає принижень ровесників, які ніколи не втрачають можливості над нею познущатись. На власному прикладі дівчина пізнала, як це бути не такою як всі, справжнісінькою білою вороною. Вона вже знала, якими жорстокими можуть бути діти і реальний світ, сповнений лише насмішками і злом. Порятунок дівчина знайшла у віртуальному житті, де ніхто не знає хто вона і з якими вадами, лише відомий її нік, який ніяк не може видати, що вона зацькована однокласниками дівчинка. Ось і зараз Міра нарешті знайшла групу однодумців, які не будуть її гнобити, а лише підтримувати і вислуховувати її думки. Пробігши очима групу, вона впевнено натиснула «Приєднатися», навіть не розуміючи, в яку халепу щойно потрапила. Відразу прийшло сповіщення: «Вітаю, у нашій групі, ми знаємо твою проблему і готові допомогти». «Звідки?» - промайнуло в голові, але вже за мить відкинула всі думки і прочитала наступне повідомлення: «Твоє перше завдання: навчися бути впевненою у собі. Для цього не бійся відповідати на насмішки, вчися за себе постояти». Міра здивовано подивилася на екран комп’ютера, що все це означає? Вона лише хотіла ділитися думками і отримувати підтримку, а не виконувати різні неможливі завдання. Недовго думаючи, дівчина написала відповідь: «Я не зможу виконати цього завдання. Ви не знаєте про мене всього». «Ми знаємо про тебе все, - вперто твердили адміністратори групи, - а також ми знаємо, що ти впораєшся, тобі варто лише спробувати». «Ну що ж, можливо і справді варто спробувати», - подумала Міра і вимкнула комп’ютер.

Наступного дня в школі дівчину знову почали перекривлювати, а вона лише мовчки сиділа і ледве не плакала, раптом почула вібрацію телефону. «Дай їм відсіч, ти зможеш», - дівчина аж побіліла. «Звідки вони дізналися? Можливо просто збіг?» - подумала і з твердим наміром встала з місця.

• Досить мене ображати, я не ваша іграшка, - впевненим і трохи захриплим голосом сказала дівчина.

Однокласники на мить завмерли і здивовано на неї подивилися.

• Ви лише подивіться, наша сіра мишка заговорила, - далі знущалися, але Міра більше на них не зважала, а гордо вийшла з класу і відразу написала в чат: «Я виконала завдання». «Ми знаємо, ти молодець», - надійшла відповідь. Дівчина приросла до місця, їй вже реально було страшно. «Звідки?» - запитала вона, коли знову змогла рухатися і набирати текст.

«Ми знаємо про тебе все», - знову одне і те саме надсилали замість пояснень. Міра перелякано озирнулася навколо, але нікого підозрілого не побачила, проте в душі наростала тривога і було таке відчуття, що за нею хтось таємно шпигує. «Так, заспокойся, ти просто себе накручуєш. От хто за тобою може шпигувати?», - заспокоювала себе дівчина, проте почуття тривоги все одно не залишало її в спокої. Увечері знову прийшло повідомлення. «Міро, твоє наступне завдання дуже просте. Зміни свій образ». Дівчина здивовано втупилася в екран, а що не так з її зовнішнім виглядом? «Ти зараз думаєш, а що ж з тобою не так. Дамо підказку, одягни щось таке, що зазвичай не носиш». Дівчині стало страшно, звідки вони знають про що вона думає і як одягається? Звісно, що крутим стилем Міра не вирізнялася, носила звичайний одяг, переважно светри або сорочки і джинси, але звідки їм про це відомо. Дівчина на мить уявила обличчя однокласників, коли вони побачать її завтра у сукні. Так, це того варте, щоб з радістю виконати це завдання. У гардеробі дівчини була лише одна сукня, яку вона берегла для особливої події і саме така зараз настала.

Міра не помилилася, щойно переступила поріг класу, як на неї здивовано дивилися всі. Ще чого, виглядала вона на всі сто один відсоток. Навіть в найбільш красномовних пропав дар мови. О так, саме на такий ефект очікувала, нехай знають, що вона не зацькована сіра миша. Дівчина в новому образі відчувала себе впевнено і навіть не зважала на колючі зауваження однокласників. Швидко дістала смартфон і написала в чат: «Я виконала завдання, і відчуваю себе більш впевнено, і все завдяки вам». Відповідь не змусила себе чекати: «Ми раді, що змогли допомогти. Чекай наступних завдань і в кінці нашого спілкування ти відчуєш полегкість і щастя». Всі ці постійні завдання дуже лякали Міру, але і водночас вона відчувала себе впевненіше і суттєво змінювалася.