Глава 10

Навіть пекло іноді схоже на розкішний бал. 

Вікторія

Як виявилось, навіть істерики не спроможні змусити Валеріана змінити свій вибір. Мені довелось взяти себе в руки, випити чергову порцію ліків та знеболювального й прийти до тями. Він сам обрав нову сукню, порпаючись у моєму гардеробі, як і допоміг одягнутися. І все з турботою і ніжністю… Наче якийсь час тому він не приніс «подарунок», що звів мене з розуму. Перстень, до речі, виявився на моєму туалетному столику. Обережно відмитий, лежав біля скриньки з коштовностями, і по виразу обличчя Добровольського легко зрозуміти: якщо предмет кудись зникне, то краще самій десь під плінтус забитися.

Зараз ми йшли до урочистої зали. Новий макіяж не приховував заплакані очі, хоч як я не натягувала посмішку. Валеріан тримався поруч, коли ми ввійшли до зали святкування.

Тут було людно: декілька десятків людей або ж родичі Добровольських, або ж довірені особи, очільники відділів. Грала жива музика, народ танцював та хижими поглядами обділяти не забували. Я відчувала на собі чужу й липку цікавість: ось блондинка скривилась, як тільки глянула на мене поруч з Валеріаном, але тут же посміхнулась, варто чоловіку помітити її. Бос тільки хмикнув, коли узрів відверті вирізи на сукні. Я залишалась незворушною, хоча в душі спалахнув вогник ревнощів.

«Це певно якесь божевілля, — майоріло у думках, поки озиралась по сторонах. — Годину тому побивалась і не знала куди дітися, а зараз готова йому на одне місце те кільце натягнути, щоб тільки він либу не давив… Звісно ж на губи, щоб ще мовчав».

Я глянула на нього холодно й прочистила горло.

— Чи мені варто тобі зараз теж якийсь урок вигадати? — сказала, щоб почув тільки він. — Ми домовлялися про тотальну вірність… Порушиш правила, втратиш мене назавжди.

Валеріан не відповів, лиш міцніше стиснув мою талію і врешті перестав роздивлятись незнайомок. Всі молоді жінки, як на підбір, вишукані й неодмінно привертають увагу. Он навіть дядько ледь чи не облизується від вигляду тутешніх красунь. Микола теж не відстає, певно вже встиг з кимось пофліртувати. Здається тільки чоловік, в якому я ідентифікувала Віталія Добровольського, залишався байдужим.

— На сьогодні повчань вистачить, — сухо промовив мій коханий, — ти вже замучена, залиш сили для приватної вечері з найближчим колом, а також для ночі…

Він поцілував мою долоньку й підморгнув, мов той змій спокусник. Й тільки спробуй під його чари не попади — будуть неодмінно наслідки.

— Після сьогоднішнього нічні рандеву вам світять тільки у мріях, — я зберігала спокій, зазираючи йому в очі, — захотів погратися з моїми почуттями, отримуй відповідь.

— Все одно переїдеш до моїх кімнат, — проказав він, торкнувшись моєї ключиці, — добре, Вікторіє, дозволяю тобі грати у свої ігри. От тільки наші з тобою правила не порушуй…

— Ти теж.

До нас підійшов офіціант, але Валеріан відмахнувся від нього, як від набридливої мухи. Відвів мене в сторону аж до високої колони. Люд розійшовся хто куди, варто нам тільки наблизитися.

— Тільки сьогодні не утни чогось, — він зробив вигляд, наче поправляє комір сорочки й перевірив запонки. — Батько дивний останнім часом, не хочу якось впасти в немилість перед ним.

— О, і ти мав багацько часу, щоб поговорити, але повідомляєш це буквально перед його носом… — здається, всі ліки й заспокійливе зіграли в злу гру, мені на мить стало не страшно казати йому правду в очі. — Скакав з тим перснем, немов баран гірський, а про важливе навіть не затнувся.

На його обличчі грали жовна.

— Раніше ми не викрили зрадницю, за факт існування якої батько ладен спустити мене з останнього поверху, раніше моя кохана не ігнорувала існування її боса й хлопця декілька днів… — він важко зітхнув й прикрив очі. — Й мої вороги не підібралися настільки близько, щоб її отруїти.

Я мимоволі глянула на дядька, що заливався сміхом у компанії Миколи та Віталія. Останній, хоч і був на хвилі зі своїми співрозмовниками, але все ж у нашу сторону поглядував. І мені не сподобався ні його вираз, ні легкий кивок, коли він помітив увагу, направлену на нього. Здалося: чоловік там ох і непростий. Складніше за Валеріана. Перстень на його руці блиснув, привертаючи увагу. І я з жахом збагнула: у моїх хлопців теж з’явилися «дарунки». Чорні персні красувалися на руках дядька й брата. Я навіть пропустила крізь вуха слова Валеріана. Стояла, мов та колона або ж статуя в пару до неї…

— Коли ти встиг втягнути їх у ваші шалені традиції, — зітхнула, — що вже сталося?

Валеріан насупився, потім вже огледівся й прочистив горло. До нас ніхто не збирався підходити, як й до компанії за столом неподалік.

— Батько вже встиг, — заявив бос, — я хотів трішки затримати процес, але старого не перебореш: вважає, що вже в родину їх потрібно прийняти.

— Що?

— Він думає, що ти справді станеш моєю дружиною, — продовжив Добровольський, — принаймні відрізає всі ходи до відступу. Нам обом.

— Але… — тільки зібралась запротестувати, як він перебив мене жестом.

— А діватися нікуди, — хмикнув співрозмовник й взяв мене знову за талію. — Ми з тобою це обговорювали, тим паче у нас почуття…