Глава 9

Музика грає, час танцювати

Вікторія

Обманути дядька не вдалося як не старався Микола, як і я не вдавала, що все зі мною добре. Хоча кого обманюю? Я ледь ходжу, хоч і можу вже спокійно тримати склянку з водою в руках, не боячись її випустити. Лікарі повідомили, що мінімум півтора місяця доведеться відновлюватися й стільки ж мені заборонена будь-яка тренувальна активність, а ще потрібно утриматися від поїздок на мотоциклі.

— Могла і не зустрічати у такому то стані, — пробуркотів Марк Фірсанов замість привітання.

Він тут же кинувся обіймати мене, не зважаючи на Миколу, Валеріана й наших охоронців. Шум аеропорту втомлював, як і скупчення людей. Думка, що мій персональний зловмисник може ховатись серед натовпу — змушувала кров стигнути в жилах, бо навіть Арсеній Гнатович виявився безсильним. Всі кінці справи пірнули в воду. Лиш знайшли мензурку з-під отрути у смітнику на першому поверсі. Й все… Ні слідів, ні відбитків пальців, ні записів на камері, адже того дня вона виявилась вимкнутою. Тоді Гнатович почав працювати по іншій версії й вираховувати хто якими пропусками користувався, які сліди фіксувала система… Ходив він глухими колами. Вже другий тиждень після мого занедужання, а новин немає.

— Я все знаю, — пробуркотів Марк і зазирнув мені в очі. — Миколка все мені виклав, хо і просив тобі не розповідати…

Погляд дядька зупинився на Добровольському. Валеріан стояв тихо й не висовувався зайвий раз. Мені взагалі здалося, що він нервує, як юнак перед знайомством з батьками своєї дівчини.

Втім, чоловіки потиснули одне одному руки, перекинулися декількома словами, поки я тремтіла від нервів і від того, що зненацька змерзла. Дрижаки пройшлися тілом і я потерла долоні, важко зітхаючи. Минулого разу, коли дядько познайомився з моїм обранцем — все завершилось не зовсім добре. Колишнього кавалера Марк ненавидів, як і його прибацану сімейку, щось вони не поділили на професійному фоні, може то й був знак? Дядько такий собі індикатор на людей. Він — митець, працює режисером театру та кіно, тому фальш вміє відчувати. Принаймні всі наші витівки з Емілією та Миколою розкушував на раз і два.

Валеріан опинився поруч й накинув на мої плечі піджак, поцілував у лоба, не цураючись інших й підхопив на руки. Він ще досі вважав, що я постраждала саме через нього, тому не упускав моменту усілякої опіки наді мною… Навіть свій бал зі святкування дня народження переніс на два тижні й вирішив все ж провести його у корпорації. Раніше планував виїжджати до іншої країни, яка славилась своєю загадковою та містичною атмосферою та лікарі заборонили мені подорожі. Переліт погано позначиться на здоров’ї, а Добровольський ризикувати зайвий раз не хотів.

«Одну вже похоронив, не вберіг, — проказав він тоді невдоволеним тоном, — досить з мене цих жертв».

Я так і не розпитала про його покійну дружину, якось слушного моменту не знайшлось: то він злий, то я втомлена й ледь на ногах тримаюся, то якась пригода у грі чи корпоративні інтриги трапилися.

— Ходімо, — виказав Марк, з цікавістю вивчаючи мого боса. — Вже волію побачити вашу славнозвісну корпорацію, в столиці за неї тільки й говорять… То гра захоплює сюжетом, то якісь у вас нововведення, то ви переманюєте наших звуковиків і композиторів у свої проєкти.

Микола закашлявся, перериваючи дядькову тираду. Я ж міцніше притиснулась до Валеріана, вдихаючи аромат його одеколону, такий рідний запах… Здавалось, за останні дні встигла буквально просочитися ним.

— Ну-ну, маленька, — прошепотів коханий, — потерпи, скоро приїдемо додому, я тебе відпочивати занесу.

— Угу, — пробуркотіла я, — на двадцять другий поверх в мій робочий кабінет, у відділі такий безлад панує, що не знаю за що братися…