7.2

Крижана вода забирала з собою червоні капельки крові. Голова служби безпеки «Фобосу» стояв неподалік. Він з мене погляду не зводив. Бачте, не подобається йому моя зухвалість…

— Радій, що не валяєшся на підлозі з поломаною щелепою, — похмуро проказав я й вимкнув кран. — За те, що твої пси взагалі посміли до неї наблизитися.

— Її брат боржник, — почав виправдовуватися Ілля, — ти знаєш правила.

— Мені байдуже, — процідив крізь зуби я, — Вікторія Фірсанова нині під моєю протекцією, і якщо хтось з вас знову посміє торкнутися її — простими травмами не обійдетеся.

Ми зустрілися поглядами. Ілля сунув руки в кишені ділового костюма й важко зітхнув, перекочуючись з п’ятки на носок.

— Навіть, якщо борг виросте до зовсім вже великої суми? Бос поцікавиться…

— Скажеш, що то моя турбота. Невже батько буде проти чергової коханки свого сина? — хмикнув я.

Ілля ж скептично глянув на мене, взагалі сумніваючись в тому, що хоч якась нормальна дівчина готова бути зі мною. Звичайно окрім тієї, чиє кохання можна запросто купити. А ще люди зі служби безпеки пам’ятають мої «темні» роки, коли я майже був одним з них і виконував брудну роботу. Я зітхнув, засовуючи бажання врізати по пиці Іллі якнайдалі. Його травми батько нині не простить. Ось ця карикатура на свого брата з «Фаусту» зараз потрібна живою і неушкодженою.

Напругу розірвав телефонний дзвінок. Співрозмовник тут же потягнувся до кишені й насупився.

— Слухаю, — кинув він роздратовано.

Я ж потягнувся до паперових рушників, витираючи руки насухо. Декілька митей у вбиральні панувала тиша.

— Зрозумів, — промовив він й глянув на мене. — Тоді забудьте за нього і ту дівку обходьте стороною, наказ зверху.

Долоні стиснув в кулаки… Дівка? Як він посмів ідеальну Віку, таку красиву й світлу назвати так, як в нас кличуть повій? Як він сміє виражати цю неповагу до неї й кривитися при одній лиш згадці…

Мене захлиснула думка, що я повинен провчити Іллю. Закарбувати фразу «Не чіпай Вікторію й поважай її» десь на його тілі. Та замість кривавої агресії глибоко вдихнув і видихнув. Який дурний сьогодні день, а ще… Ще мені хочеться опинитися поруч з Фірсановою та вдихнути аромат її парфумів, провести рукою по волоссю та почути мелодійний голос. Здається, при кожній згадці про красуню,  я захоплювався нею все більше й більше.

— Борг закрито, — промовив Ілля й сховав телефон до кишені. — Фірсанов сам все приніс з відсотками й розірвав всі справи з моїми людьми.

«Псами», — пронеслось подумки та я змовчав.

Сам колись був одним зі псів, а ще… Звідки Віка взяла гроші? Сума там набагато більша, аніж декілька її зарплат у корпорації. Так… Де вона працює я взнав. Як й до відома я сьогодні довів Іллю й наказав йому мовчати.

— Вільний, — сказав я й глянув на свою похмуру фізіогномію у дзеркалі, — не забудь перевірити правдивість моїх документів і байку, про те, що Артур Лопата зник давно-давно тому. Поведи свого брата по кривих слідах, ти ж спец в таких справах.

Він кивнув, й направляючись до виходу, зненацька обернувся.

— Наступного разу хоч підписуй боржників, яких чіпати не можна, — хмикнув чоловік, — роботи менше й усілякого шуму теж.

Я промовчав, думаючи про своє. Сів на шкіряну лавочку просторої вбиральні, що назначалась тільки для співробітників високого рангу й склав пальці у пірамідку. Ще вчора моя пташечка-знайома з «Фаусту» щебетала, що між Вікторією і Валеріаном роман. Принаймні їх бос усіляко скаче біля Фірсанової, мов той павич. З однієї сторони — мені то на руку, адже коли я завоюю її, тоді й Добровольський впаде. Якщо він сильно покохав, не зможе вдруге оговтатись після гучного розриву, а якщо ще все піде по плану… Тоді на нього чекає крах.

«Отже, виходить він за тебе закрив борги, — подумав я, постукуючи пальцями об пальці. — Точніше дав гроші твоєму брату, а значить, за тобою ведеться спостереження. Хм-м. Чому ніхто не вмішався? Я ж міг легко себе розкрити… Добре, що хоч наговорив усіляких дурниць про своїх клієнтів… Хоч якесь оправдання».

Я встав й вийшов до просторого коридору, а потім спустився ліфтом на перший поверх, ховаючись серед працівників. Достеменно як виглядає син власника корпорації знали лиш кілька людей, тому я легко залишався непоміченим, а ще викривав пихатих дурнів, яким жити набридло. Але сьогодні хоч в цьому поталанило — ніхто на шляху не траплявся. Весняний вітер кинув в обличчя пригоршню холоду, тому я швидко набрав номер елітної посередниці, чиїми послугами любила користуватися верхівка «Фобосу».

— У неї мають бути натуральні каштанові коси, — проказав сухо, задумуючись. — А ще хочу, щоб її звали Вікторією. І то має бути її справжнє ім’я. Я перевірю.

Замовлення на вечір зробив, хай шукають. Якщо моя Віка поки цурається, доведеться знайти альтернативу. Заміна може бути й непривабливою, не бажаю, щоб вона затьмарила її. Хоча, кого я обманюю… Що може протиставити занепалий ангел справжньому?