7.1

Обійми Валеріана виявилися теплими й міцними. Такими, що зовсім не бажалося згадувати про власні турботи й проблеми, а навіки залишитися у цій миті, коли ми лежали на моєму ліжку, притискаючись одне до одного. Він прийшов перевірити мій стан, тільки ступила за поріг будинку, а далі все завертілося… Обійми, поцілунок, адреналін, який потребував вивільнення й звабник поруч...

— Мені подобається твоя кімнатка, — прошепотів він й поцілував мою маківку, — тут ти і я… Більше нікого.

— Брат наче крізь землю провалився, — проказала я й посмурніла. — Зазвичай він любить обламувати пікантні моменти.

Важко зітхнула, адже настав час повертатися на грішну землю з небес пристрасті. Бос притиснув міцніше до своїх грудей, певно відчув мої думки.

— Та Гнатович наш його ще зранку підловив, — пробуркотів Добровольський. — Чаює певно твій Миколка у темних закутках «Фаусту» там же такі унікуми сидять…

Я прочистила горло й завмерла.

— Віко, не переживай, — Валеріан провів рукою по моєму волоссю, погладив спину й знову поцілував. — От за те, що не кинулись тобі одразу на поміч — отримають по самі вуха. А решта… Не знав, що ти в мене така бойова!

Я пирхнула й піддалась новим ласкам. От наче і в реальності, але досі не віриться, що ми зблизилися. Піддалася чарам боса, а хитрий чоловік мене переграв. Ех… Хоча, хто мені забороняє розпочати нову гру вже на кращих умовах й правилах?

— То інтрижка? — спитала, ховаючи погляд, готуючись почути найгіршу відповідь.

Чоловіки — дещо протилежне. На етапі залицяння деякі з них співають таких оперних пісень, а потім, коли справа дійшла до бажаного — забувають ті слова. Тому й не здивуюся, якщо власник корпорації задню дасть.

— Фірсанова! Зараз викличу тебе до свого кабінету й покараю, — грайливо проказав він, різко перекочуючись.

Я опинилася знизу й він нависав наді мною, наче грозова хмара. Весь такий ідеальний, підтягнутий, як зірка з обкладинки. На мить задумуєшся: а чи не він снився у тих самих снах? Той красивий незнайомець-чоловік… Сон був віщим?

— Віднині ми разом офіційно, — серйозно промовив він. — Ти — моя дівчина, ми зустрічаємось, чи як там у вас модно казати… І не фліртуй з тим робітником ресепшену на першому поверсі.

Я закотила очі, важко зітхаючи. Більше так грайливо і награно, факт його ревності забавляв.

— Ми просто посміхнулися одне одному, — торкнулась обличчя Валеріана й він на мить прикрив очі, — а ти вже роман нам придумав.

— Над ним навис Гнатович зі своїми спецами, — Добровольський нахилився, щоб отримати нову порцію ніжних доторків. — Якщо не дурень — зрозуміє, і якщо хоче, щоб зуби вціліли.

— Секретарці своїй скажеш, що один погляд неправильний — патли їй повириваю, — прошипіла я, піднявшись й поклала руки на його плечі.

Тепер ми сиділи одне напроти одного, вивчаючи, мов суперники якоїсь древньої й складної гри. Проміння заходу сонця малювало візерунки на стінах, десь вила сирена швидкої та вирувало життя. Та в моїй кімнатці не існувало нікого окрім нас, навіть галаслива гра сусідських дітей не заважала.

— Тебе на її місце треба поставити, — Добровольський поморщився, коли я притримала покривало, яке ледь не сповзло з грудної клітки, — створимо власну історію про боса й секретарку, зрештою, з цього починали мої батьки…

— А так тобі не подобається? Обов’язково потрібно тягнути мене на свій поверх? Хочеш ізолювати мене від усього світу? — подалась вперед, очікуючи на відповідь.

— Хочу, тільки не в якості підлеглої, а своєї коханої, — відповів одразу, навіть не вагаючись, — але й Гнатович поки не рекомендує змінювати персонал. Немає гідних кандидатур.

— Хай живе, — махнула рукою.

Валеріан спіймав мою долоньку й поцілував, не зводячи погляду.

— От й домовились, — відповів він й озирнувся. — Борг за Миколу виплатять сьогодні, потурбуюся, щоб більше подібні елементи кримінальні його не турбували, але… Він буде жити у корпорації разом з тобою хоча б перший час. Цербери якраз шукали собі художника для локацій, думаю, домовляться.

Я прикрила очі й плавно видохнула… Щоб усі проблеми у житті вирішувалися так легко, ех…

— Не знаю, як тобі віддячити…

— З його зарплати вираховуватимуть частину. Борг залишається, — перебив він мене, — без усіляких небезпек, але твій Микола повинен навчитися врешті брати відповідальність за свої вчинки.

Я кивнула й закусила губу.

— Вітаю у своєму світі, Вікторіє, — розкинув руки Валеріан зненацька, — увага, прикована до тебе, саме через мене, добра не принесе. Саме тому ти житимеш у «Фаусті». Брат може повернутися сюди, хоча Гнатович не рекомендує винаймати більше житло у цьому районі… Тут є бізнеси моїх ворогів.

— Будь ласка, — страдницьки зітхнула й відсторонилась від його обіймів, — я знати оці всі нюанси не хочу поки, дай спокійно вночі висипатися…

Й я відсторонилась, укутуючись в покривало. Варто приводити себе до тями, потрібно збирати речі. Але все ж дещо зробити перед новою сторінкою життя дещо варто.

— Валеріане?