6.1

Холодне повітря вечірнього міста не допомагало вгамувати роздратування, що закипало в грудях. Я стояв у тіні, спершись на капот автівки, і через скло вітрини спостерігав за нею. Моя Вікторія. Моя «троянда серед поля жита», як я колись необачно її назвав.

Вона виглядала занадто розслабленою поруч із цією Інною. Я знав про подругу все: її легковажність, її зв’язки та цю нову ідею з «відкритими стосунками». Інна — коханка Альберта, людини, що зберігає нейтралітет між двома корпораціями. Його юридична контора контролює звершення старого договору, який ще досі діє, адже його уклали при створенні «Фауста».

Це вже потім мій старий побив горщики з Ольгердом і став ворогувати. Тоді створилась нова корпорація, а договір… Що ж розірвати його не можливо, надто багато на кону, умова там наступна: сторона, що першою порушить умови, втратить все. Занадто багато на кону, батько хоч і відійшов від справ, але відчуваю, якщо я порушу ті божевільні домовленості, мені можна самому їхати в ліс й копати могилу. Будь клята та стара дружба й «братерство».

Сама думка про те, що Вікторія може знайти собі когось іншого, викликала в мене бажання стерти той новомодний ресторанчик з лиця землі. Фірсанова вже моя і то факт. Факт, що прийшов у життя. Я дивився на свою підопічну, забуваючи про устав корпорації, все ж я власник, можу його порушити ще разок. Тих декілька нікчемних ночей з іншими — не рахується. Раптом Вікторія підвела голову. Її погляд зустрівся з моїм через товщу скла. Вона завмерла, наче загнане звірятко, яке побачило хижака.

Я не планував, що вона мене помітить. Вже мав зникнути у тінях, але дивне відчуття в середині змушувало споглядати її. Я не міг полишити її, а ще… Ці кляті листи від шанувальника не давали спокою. Хтось наважився простягнути руки до моєї власності, і я вже знав, що не дам спуску Арсенію. Він не спатиме спокійно, поки не віднайде нахабу.

Я розчинився у вечірньому натовпі. Швидко сів у машину, де на задньому сидінні вже чекав черговий звіт про борги її брата.

— Гнатовичу, — промовив я в слухавку, навіть не дивлячись на водія. — Посилити спостереження. І дізнайтеся, про що вони розмовляли. Ти ж не просто так своїх ручних церберів підіслав туди? Бачив їх з дружинами за столиками неподалік.

Я глянув на вітрину востаннє. Вікторія все ще дивилася туди, де я стояв секунду тому.

— Ти нікуди не втечеш, Вікторіє, — прошепотів я, хоч почути міг тільки водій.

Авто рушило, залишаючи позаду ресторан з моєю обраницею. Думаю, зовсім скоро робота заполонить її графік життя. Повністю.