Глава 6

Він завжди ближче, ніж здається.

Навколо нас лунала приглушена музика. Інна сиділа напроти мене, вдивляючись в полотно ще двох листів, які магічним чином опинилися в моєму кабінеті.

— От готова побитися об заклад, що то писала жінка, — проказала подруга й потягнулась до склянки з новомодним коктейлем.

Сьогодні — вечір п’ятниці. Той час, коли ми завжди плануємо нашу зустріч, щоб обговорити новини життя. Інакше вирватися з виру корпоративних інтриг ніяк, як й Інні не втекти від буркотіння її коханця.

Уявити важко: така яскрава, екстравагантна дівчина знайшла собі старшого від себе буркотуна-бізнесмена. Вони живуть у передмісті в його особняку, адже Альберт втомився від рутини кам’яних джунглів і вирішив поперти у рідні, так сказати, поля. Я ще досі вважаю: він приховує від Інни дружину з дітьми, і вже сотню разів на цьому наголошувала подрузі… Та вона все відмахувалась, кажучи: «То тільки моя справа, не лізь». Варто ще сказати, що колись вона зустрічалась з моїм братом, і я досі вважаю його дурнем, адже проґавити таку розкішну білявку з довгими ногами… Треба постаратися, тим паче кохала вона його до нестями, ледь опам’яталась після тієї одержимості та попленталась за нами до нового міста.

— Або який старомодний любитель історичних романів, — пирхнула й глянула на мене з цікавістю, — ти нарешті почала виходити з тіні, стільки шанувальників…

— Угу, — пробуркотіла і відпила ананасовий фреш, — Валеріан оте чудо епістолярного жанру побачить… Знову ледь чи не до стелі підскочить, ще погана вдача його по спині хлопне, ногу підверне… А мені потім розбиратися…

— А він гарячий той твій бос? — лукаво спитала подруга й нахилилась ближче, — ах, почервоніла значить чимось він тебе зачепив. Та й каблучка яка гарна… Може мені піти працювати до тебе у «Фауст»?

Тепер пирхнула я.

— Мені ще твого Альбертика під вікнами хмарочоса не вистачало з плакатом: «Інно, вийди погуляти», його служба безпеки швидко оформить геть й навіть на статки не гляне.

Я все ж допила фреш, жаліючи, що це не міцний напій. Так іноді хотілось напитись і забутися, прокинутися у світі, де зникла вся напруга і можна ходити вільною. Та додому добираюся на мотоциклі, ще не вистачало потрапити в аварію, так вистачає проблем.

— Зайчик поїде у справах на ці вихідні, — зненацька повідомила Інна й посунула тарілку у сторону, — він записав мене на лекцію про стрес у відносинах, не хочеш піти разом?

— Стрес у відносинах? — скептично промовила я, відчуваючи, відчуваючи активну міміку. — Він? Записав тебе?

— Ну… Він сказав, що мені то треба туди сходити для наших стосунків. Все.

І в ту ж мить вона витягнула зі сумочки буклет: «Стрес, способи його подолання. Що робити, коли напруга переходить у відносини?»

Я не хотіла бачити себе зі сторони… Інна одна з тих, з ким я не звикла тримати кам’яне обличчя, і й мій подив, певно, видався яскравим. Принаймні, у переносному значенні, щелепа відпала. Зі стриманої сіро-золотої брошурки на мене дивився той самий нечепура з тиру. Артур Ковальський — психолог, коуч.

«Він переслідує мене? — тут же подумала й повернула брошурку Інні. — Всі дороги ведуть в Рим… Тобто до невідкладної зустрічі з ним?»

Подруга вже єхидно поглядувала на мене, набираючи щось на екрані телефону. Через хвилину, вона усміхнулась, немов чеширський кіт.

— Я вже оплатила друге місце, — проказала Інна й нахилилась, — а ще написала своєму зайчику, що заночую в тебе. Охоронці якраз сумку з моїми речами на такі випадки тримають. Та і я їх відпущу, що мені трапиться у твоїй кімнаті?

— Микола трапиться, — похмуро відповіла я, зиркаючи на двох амбалів, що сиділи й попивали чай неподалік від нас.

Ідеальна відстань, щоб ненароком не підслухати жіночі розмови про одяг, стосунки й плітки, але у разі потреби біля нас вони опиняться швидко.

— Ой, масику, — перекривила я Інну, підійнявши руки, — я так за тобою зіскучила, ну осі так дуже-дуже, а пам’ятаєш наші побачення? — додавала писклявий голосок, надіючись, що її пройме, помста за поспішні рішення, вона така… Неприємна.

— Переграєш, — хмикнула вона й покликала офіціанта. — Мені ще порцію суші й кави, будь ласка, а їй нічого не приносьте… Злих тіток треба оминати.

Я кивнула офіціанту, адже замовляти нову порцію їжі не планувала.

— Серйозно, — пробубніла й глянула на безтурботну Інну. — У Миколи зараз не найкращий період в житті, а ще ти під боком. Потім твій Альберт буде зі зброєю по квартирах бігати, от воно мені треба?

— Ох, — махнула рукою Інна й посміхнулась. — А я тобі забула сказати? З минулого тижня ми з Альбертом у відкритих стосунках… Так що, підеш зі мною на лекцію?

Здається, вже нічим мене не шокуєш, але… Але у світлі новини, я оглянулась по сторонах. Хтось невидимий наче за собою потягнув, смикнув за нитку й змусив підкоритись. У вітрині ресторану я побачила Валеріана. От він збагнув, що його помітили і зник… Швидко ступивши декілька кроків, пішов далі по вулиці.

— Ну, Віко, відкриті відносини, ти хіба не знаєш як це? — глузливо засміялась подруга й погладила офіціанта по руці. — Дівчата твого віку вже давно практикують подібне…