5.1

— Нові витвори мистецтва листування до тебе не надходили? — скептично спитав Валеріан, впускаючи мене до свого кабінету.

Я прочистила горло і важко зітхнула. Його секретарка на мене так зиркнула, як я тільки вийшла з ліфта, що недобре зробилося. Сіра мишка мало з ким і спілкується, сидить на найвищому поверсі, й певно, користується іншими ліфтами й коридорами. Корпоративний люд її рідко зустрічав.

— Моторошна у вас співробітниця, — прошепотіла я поправила сукню.

— Не подобається тобі вона? Дивно…

Добровольський натурально задумався, почесав борідку.

— От одружимося, звільню її, — проказав він, беручи мене під ліктя. — Візьму до себе Стеллочку, або якогось чоловіка.

Я примружила очі, глянувши на нього з підозрою. По-перше, стереотип, що всі великі начальники користуються безвідмовністю своїх помічників він такий… Має право на існування і здебільшого може виявитися правдою, а по-друге…

— Хто сказав, що ми одружимось? — вивільнилась від його долоні й відступила. — Ми навіть не пара.

Валеріан, здається, здивувався. Принаймні він відповів не одразу, вичекав декілька ударів серця і тоді важко зітхнув.

— Вікторіє, іноді ти здаєшся такою важкою людиною, — пробубнів бос, — я так сказав! Ти станеш моєю нареченою, а потім — супутницею життя, матір’ю дітей. Навіки!

— Ох ці казочки, — фиркнула й вискалила зуби.

Руки давно склала на грудях й без того приховуючи скромне декольте. Він ж не думав, що я прийду до нього виряджена спокусницею чи працівницею пікантної сфери життя? Мама в дитинстві вчила, що чоловік повинен на такі привілеї заслужити, а Валеріан… Одним днем дав посаду й найвищий рівень доступу, іншим — забрав й вручив комусь іншому. Наразі він нічого не зробив особисто для мене, тільки все на благо корпорації. Я це прекрасно розуміла, як наче й вловив мої думки він.

— Знаєте, Валеріане Віталійовичу, скільки разів я їх чула? — додала й окинула його поглядом з ніг до голови, даючи враження, що порівнюю чоловіка з кимось іншим.

Звісно то йому не сподобалося.

— Я не такий, — прохрипів він, — я інший…

— Ба, навіть секретарку свою не користуєте в благих цілях? — знову примружила очі. — Ну, як ви любите це подавати… Ви, тобто, чоловіки.

Бос зціпив зуби й подався вперед.

— Якщо буду спати з кимось, то тільки з тобою, Фірсанова, — прохрипів власник корпорації. — Вважай, виклик кинула, мою увагу привернула, я ж такий… Поки тебе не отримаю, не відступлюся.

— Та невже? — подалась вперед на зустріч йому. — А якщо я заміж за іншого вискочу? Ви…

— Ти! — перебив він, не зводячи погляду з мене. — Годі «викати» ми на одинці, Фірсанова, забула про мої прохання…

— Ти ж не питав чи я закохана в когось, — хмикнула, задумавшись на мить, — а може мене вже обіцяли комусь за борги брата? А може дядько свій проєкт провалив вчергове й віддасть мене продюсерам?

Кам’яне обличчя Валеріана можна трактувати по різному: або я догралась зі своїм нахабним настроєм і втомою, або ж подумки він всі можливі варіанти прораховував. Звісно ж мої рідні не настільки навіжені…

— Або ж у мене є таємний коханець, — додала остаточний цвях у домовину прекрасного настрою Добровольського, — от ми зустрічаємось з ним декілька раз на тиждень для…

— Годі! — рявкнув він і я відсахнулась від несподіванки. — Хтось перечитав любовних романів на ніч? — фиркнув чоловік й стиснув мою долоню. — Ти ж тих колах де дійсно можуть бути такі шлюби не крутишся і не знаєш як саме вирішуються такі справи, — холодно промовив Валеріан й зітхнув. — Якщо й десь є якась Квазімода, що посміла використовувати тебе таким чином… Це, в першу чергу, провал Гнатовича. Його недопрацювання й радив би я цій Квазімоді, не в образу його тезці з класичного твору, брати свого горба в ноги й тікати з міста, адже рівняти ту спину я буду довго й нудно. Власноруч.

Коліна затремтіли від натиску Добровольського. Я сховала руки за спину, що не показувати дрож.

«Треба перевірити чай, він точно з хороброї води зроблений, — майнула думка, — ну або це я вже з плином часу навіженою стаю».

— Мій бос аж настільки піклується за особисте життя керівниці одного з відділів? — спитала саркастично, відчуваючи, як серце калатає в грудях. — Це виходить за всі професійні рамки, така поведінка.

Він зітхнув й прикрив очі, потім вже вхопив мене за руку й рвонув на себе, обхопивши талію.

— Вікторіє, ти будеш моєю дівчиною? — спитав, застаючи мене зненацька.

Я аж ніяк не очікувала на такий розвиток подій. Ну не з’являлась в моїй уяві картинка, де ми пара. Ну от ніяк. Все здавалося, що він грається зі мною, щоб затягнути в ліжко, а потім забути й викинути, вписати в список трофеїв. В почуття Добровольського не вірила.

— Ти будеш моєю дівчиною? — перепитав Валеріан, стискаючи талію міцніше, немов вириваючи від зціпеніння. — Що для цього потрібно? Побачення? Подарунки? Що?

— А-а, — тільки змогла видати з себе. — Я… Я подумаю.

Прочистила горло, бажаючи відсторонитись. Щоки палали. Здається, бос цього разу мене переграв.