Глава 5

Іноді достатньо одного листа, щоб розпочати війну.

Життя заграло новими фарбами, як тільки люд прознав про подарунок боса, особливий статус і показове полювання на зрадників. Я залишилась без помічника й тепер на мої тендітні плечі звалилось більше роботи. Пройшло декілька днів з тієї зустрічі у кабінеті власника корпорації. За день народження «Фауста» люд боявся заїкатися, якщо ж свято боса закінчилось таким непередбачуваним фіналом, то що ж чекає на нас далі? Валеріан ненароком обмовився: через кілька тижнів відсвяткує дві урочисті події, тільки всіх близьких і рідних збере. Мені ж натякнули, що я у список запрошених ввійду неодмінно.

Я сиділа у кабінеті й перекладала документи по проєктам, вчитуючись в статистичні дані відвідування сайту, скарг гравців та останніх сповіщень щодо газети. Справи йшли добре, от після того, як на пальці опинився перстень, все вирівнялось. Микола став більше уваги приділяти роботі й малювати на замовлення, взявся за розум й зав’язав з випивкою теж. Єдине незмінне — мої нерви. Надто багато стресу і мало способів, щоб вивільнити негативні емоції. На мотоциклі довго стомленою не поганяєш та й вже сил відбиватися від уваги Валеріана немає.

Добровольський заходить до мого відділу декілька разів на день, вдає, що хоче перевірити роботу. Парочку співробітників він звільнив або понизив, тут вже кому і як поталанило. Ще він ледь поглядом не спопелив помічника Данила Мирославовича, бо Валеріану здалося, що ми занадто мило бесідували. Контроль дратував, як і його спроби окреслити межі навколо моєї скромної персони: от йде Фірсанова, я її хочу, а ви обертайтеся й дивіться у підлогу.

І от, коли в мої двері постукали, я вже знала, хто стоїть на порозі. Добровольський одразу ж відкрив двері й натягнув усмішку, наче побачив щось, що неодмінно радувало його око. Цього разу троянди з собою не захопив, хоч у вазі стояли квіти з минулих візитів, нагадуючи про власника корпорації. Вирішив чоловік завоювати даму, що йому зробиш? Я не підвелась, не вважала за потрібне різко вскакувати за ноги, хоч Валеріана так вітала більшість.

— Вікторіє, працюєте? — оксамитовий голос розлився по стінах рікою.

«Ні, сиджу, перевіряю закони фізики й гравітації», — хотілось сказати, але я прикусила язика.

— Справ зажди багато, — промовила тихо, відганяючи саркастичні думки.

Він сів у кріслі напроти мого місця, навіюючи легку тривогу. От чого сьогодні від нього очікувати? Пісень? Прикрас? Нових дарунків зі списку стратегії завоювання жінок? Єдине, що я бажаю точно — раніше піти з роботи й виспатись. Все. Апартаментами, ключі від яких, так радо вручив мені Арсеній, поки не користуюсь. Вже байдуже на прослуховування, але все ніяк не зберу туди речі, наще щось утримує від поспішного рішення.

Я закрила теку й відклала її в сторону, беручи до рук нову. Та тільки Валеріан виявився проворнішим, прямісінько з-під носа викрав звіти моїх співробітників. Щось впало на підлогу, і глянувши на білий конверт зі сердечком, чоловік насупився. Тека його вже не цікавила, її він відкинув, здіймаючи гармидер на робочому столі. Декілька незакріплених паперів розлетілись в різні сторони. Я ж сиділа й гадала: хто підсунув мені таку свиню?

Власник корпорації розкрив любовного листа. Судячи з каліграфічного надпису: «Моїй милій, я сходжу з розуму без тебе», послання й таким було.

— Дорога моя, Вікторіє, — пробубнів Валеріан, — наша зустріч — доленосна. Ти вже знаєш, як у Фаусті все працює, з ким варто йти на контакт, а кого краще уникати. Я скажу тобі одне… Ти — не трофей, який можна поставити на полицю, ти — красива особистість зі світлою душею, приємним голосом в якому завжди віднайдеш нотки спокуси. Здається… Я їх почув. Почув і серце заспівало мелодію кохання. Ти мені подобаєшся. Моя прекрасна панно.

Руки Валеріана стиснулись в кулаки, останні слова він цідив крізь зуби. Я завмерла на місці, гадаючи, що буде далі.

— Хто посмів? — прохрипів Добровольський.

Розвела руками, знизавши плечима.

— Звідки я знаю? Хтось бавиться собі, — закашлялась й потягнулась до чашки з теплим чаєм.

Весняні прохолодні вітри аж ніяк здоров’я не додають, тим паче з такою роботою і високим рівнем стресу.

«Ну його, може все ж спробувати сходити знову в тир? Але якщо до мене знову пристане той дивак з кучерями на голові? Як там його… Десь валялась візитка, — звузила очі, глянувши на свою сумку, — зайду потім на сайт і гляну, може виявиться корисним».

— Ввечері чекаю, — похмуро промовив Валеріан й поклав на стіл карту-ключ, якими користуються тільки в корпорації. — Романтична вечеря всі справи, май на увазі.

— І як завжди відмови не приймаються? — скептично промовила, ховаючи усмішку.

— Звісно, — він підійняв листа, привертаючи увагу до нього, — якщо писака-каліграф знову щось на папері народить, неси все до мене, буду розбиратися, хто посмів…

І судячи, з того, що Валеріан промовив ім’я голови служби безпеки, виходячи з мого кабінету, розслідування набирає нових обертів. Я нервово ковтнула, розуміючи — карта-ключ має найвищий рівень допуску — чорний. І нащо ж мені він її вручив? Не міг наказати комусь зі своїх охоронців провести до свого поверху?

Важко зітхнула, масуючи долоні. Все ж у Добровольському щось є, ця іскра власництва вона мене… Чіпляє?