3.2

Він все ж змусив мене пройти за ним, сів поруч на диванчику. Більше мене налякало його мовчання, те як бос розглядував мене, наче бажану річ на вітрині магазину. Торкався долоні, погладжуючи пальцями ніжну шкіру. Валеріан нагадував про себе… На якусь мить я випала з реальності, настільки спантеличена й заворожена новими обставинами. Вогники міста палали у вікнах, м’яке світло падало на коштовності за склом, й він… Він сидів поруч, весь такий прекрасний й небезпечний.

Я навіть уявити не могла, що такий чоловік опиниться зі мною поруч наодинці… У своєму кабінеті.

— Перший день народження у компанії прекрасної жінки, що не хоче накинутись на мене, звабити чи підставити, — проказав він посміхаючись. — Вікторіє, повертаєте мене у молодість, вже підлітком себе почуваю сором’язливим, от як таке можна з чоловіком робити?

Я хмикнула, ніяковіючи. На щоках виступив рум’янець.

— Іноді краще стримати свої інстинкти, — прошепотіла, — не знаєш як то обернеться, — прочистила горло й зазирнула у його очі. — Валеріане Віталійовичу, нащо я вам? Ви хотіли поговорити, але бесіда щось не йде.

Добровольський просто поцілував мою руку, не зводячи погляду. У ту мить він нагадував спокусника, що бажає зазіхати на дівочу честь. Я нервово ковтнула.

З колишнім все якраз все так і починалося. Невже доля вирішила знову випробувати мене? Ходжу по колу?

— Якщо ви читали класичні романи, знаєте, що означає, коли чоловік цілує долоню жінки.

— Ви не спитали дозволу, — пробуркотіла, забираючи руку.

— Ти, — виправив й хмикнув. — Ми ж домовилися перейти на «ти», але й сам я спантеличений. Така красуня поруч.

Я важко зітхнула, відчуваючи, як в грудях калатає серце.

«Що йому від мене потрібно? Невже він такий, як ті двоє? Поки в ліжко не затягнуть, спокою не дадуть?»

— І довго мені тут це випробовування проходити? — відвела погляд на золоту статуетку. — Колись то закінчиться, а ні, краще одразу заяву на звільнення напишу.

Валеріан засміявся й різко піднявся. Наші погляди зустрілися.

— Тебе просто так ніхто не відпустить, — проказав він й протягнув руку, — й ти, Вікторіє, це вже зрозуміла. Протриматися на посаді ще й під немилістю моїх двох церберів хоча б тиждень — треба вміти. Арсеній передав твою характеристику, особову справу…

Бос пройшов до столу, де з шухлядки дістав шкіряну теку, яку одразу ж відкрив. Декілька фотографій Валеріан відклав.

— Не кожен може похвастатися, що тримаю їх теку у своєму кабінету, знаєш, що то значить? Ніхто не має права тебе звільнити окрім мене. Ні голова відділу кадрів, ні мої цербери, тільки я…

Чоловік поклав документи поряд з собою й хижо всміхнувся. — У мене є гарна риса успадкована від батька — не вмію розкидуватися цінними людьми, особливо, коли бажаю бачити їх поряд з собою.

В горлі пересохло. Я піднялась, відчуваючи, як тремчу.

— Я повинна зберігати субординацію, — потупила погляд, стискаючи в руках сумочку, — те, на що ви натякаєте…

— У «Фаусті» нині всі правила пишу я, — прошепотів Валеріан, опинившись поруч.

Він торкнувся мого підборіддя, провів пальцем по нижній губі.

— І я знаю, що ти не зможеш відмовити, — продовжив й запустив руку в коси.

Я тремтіла. Немов закована в кайдани, не могла з місця зрушити, не могла й погляду відвести. Нервово ковтнула, розуміючи, що мене до Валеріана мене манило. Таке відчуття… Маленьку його дозу я відчувала з колишнім, а тут… Океан! Валеріан, ох… Що ж він робив зі мною. У ту мить захотілося обійняти його, поцілувати й повідомити, що він належить тільки мені. Але знаючи цього чоловіка, скоріше б він «клеймо» власності на мене навісив. Цікаво чи довго воно б протрималось, чи б знайшов чоловік нове захоплення… Як швидко?

Я зробила ментальну нотатку: «Подружитися зі Стеллочкою й випитати все, що вона знає про Валеріана. І все провернути так, щоб Арсеній у ту ж секунду не побіг до свого начальника звітувати, що ним цікавиться його бажаний об’єкт».

Те, що він хоче мене зрозуміло. От тільки просто так я не здамся.

— Весна на дворі, але й ми наче й не коти, — випнула груди й відсторонилась. — Я не полювальниця за чиїмись грошима й титулами, й не збираюся кидатись на чоловіка, бо він пальчиком поманив.

Постаралась додати грізних ноток в голос й напустити так званий «холод». Техніку «холодно-гаряче» ніхто не скасовував, побачимо, як бос впорається з американськими гірками.

«Хочеш пограти в гру? — подумки хмикнула. — Так напиши квест „Завоюй Фірсанову“ і пройди його, щоб отримати нагороду».

— У своєму віці й статусі я б міг мати гучну гулянку, спеціальний торт, з якого вистрибує панянка…

— На твої роки люди здебільшого одружені й мають дітей, — пробубніла я.

— Я не винен, що колишня дружина виявилась такою, — насупився він й підійшов ближче.

Схопивши за талію, Валеріан поцілував мене. Не скажу, що опиралась сильно, але й не розтікалась рожевою калюжкою у міцних чоловічих руках. Й то було… Цікаво! Цікаво, коротко, він розумів, що дражнить нас обох, тому швидко завершив цілунок.