12.2

Знову сідаю за кермо та прямую до свого доброго знайомого за порадою. Майже всі, кого я знаю, затяті холостяки та Макс одружений майже рік на моделі. Він перший стрибнув з корабля розваг до моря кохання.

Подзвонив йому, аби впевнитися, що він зараз вдома. Заїхав купити наш улюблений віскі та якісь фрукти. Говорити про Лілю та свої почуття до неї на тверезу голову не було сил.

Подзвонив у двері й чекав, поки Макс відчинить, але мене впустила до квартири його дружина Алекс. Звали дівчину Олександра, але це ім'я не годиться для моделі, на її думку.

– Привіт, – вітаюся.

– Ага, – коротко кидає у відповідь, розвертається та прямує в кімнату дівчина.

– Ден, друже, – підводиться з дивана та обіймає мене Макс. – Сто років тебе не бачив. Куди подівся?

– Та це ти зник. Не пишеш, не дзвониш, листів не надсилаєш.

– Так-так. Сімейне життя воно таке. Важко знайти час на друзів та відпочинок. Так, крихітко? – запитує Макс у своєї дружини.

– Ви збираєтесь своїм найулюбленішим відпочинком займатися? Бухати будете, як свині?

– Та годі, мала. Не починай. Денис так рідко в гостях у нас буває.

– От і добре, що рідко. Печінку твою береже. Справжній друг.

– Алекс, я серйозно, не починай.

– А я ще нічого не починала. Чи мені й розмовляти у власному домі не можна? Може мені взагалі піти з квартири, поки ви бухати будете? Чудово, дівок можете запросити, не соромтесь.

– Заткни свого рота, – загрозливо та тихо говорить Макс.

– Я тобі не лялька, аби сидіти та мовчати. Я дружина твоя, виродок.

– Все. Заспокойся, охолонь. Ми будемо на кухні.

Бачу як Макс закипає всередині та намагається стриматися, а дружина його не може, або не хоче стримуватися, вибухає емоціями на всю квартиру.

Друг тягне мене на кухню, зачиняє за нами двері й запрошує мене до столу. Поки я сиджу розгублений та шокований, Макс починає накривати на стіл. Розбирає пакет з продуктами, який я приніс, дістає щось з холодильника, нарізає овочі.

– Може, я не вчасно? – зрештою запитую.

Алекс репетує у вітальні, а я не знаю куди себе подіти.

– Ой, забий. Вона така майже весь час. Знаходить за що зачепитися, верещить, дзвонить мамі та подругам, аби пожалітися. Іноді б’є посуд. Хочеться придушити дурепу.

– То розлучись. Вижени її.

– Не можу. Поки що. Я був таким закоханим дурнем, що не думав навіть про шлюбний контракт. Дарма. Вона тоді була такою чарівною, гарною, гарячою… – друг замовкає, згадуючи ті часи.

– Поділився б з друзями, а не таємно одружувався з дівчиною, яку знаєш кілька місяців, то, може, зараз би цього не було у твоєму житті.

– Ой не факт. Мене так засліпило те бісове кохання, боюсь я не став би нікого слухати.

Я лише хитаю головою, співчуваючи другу, та плескаю його по плечу.

– Добре. Я вже пожалівся, твоя черга. Що там за розмова така важлива, що ти наш улюблений віскі притягнув? Зізнавайся, закохався?

Макс сміється щиро, а я не знаю, що йому відповісти, як пояснити, що зі мною коїться. Опускаю погляд і друг одразу все розуміє.

– Ого. Серйозно? Від тебе такого не очікував. Будь-хто з наших, але не ти. Хоча, впевнений, ви й про мене таке казали.

Я приїхав до друга за порадою та, побачивши на власні очі його “чудове” сімейне життя, зрозумів, що порада й допомога потрібна йому. Ми довго сиділи на кухні. Прикінчивши одну пляшку віскі, Макс дістав зі свого бару ром, розмова й справді видалася важкою.

Зрештою я розповів Максу все, що пережив за останні тижні. Про свою не зрозумілу одержимість дівчиною, про невдалі спроби відмовитися від неї та про своє остаточне рішення отримати її. Та оскільки я ніколи раніше не мав потреби завоювати увагу дівчат, то вирішив звернутися до того, кому вдалося одружитися. Я хотів чітко розуміти всі етапи відносин, адже мав на Лілю дуже серйозні плани. Попри те, що вона вважала мої почуття пристрастю, я був впевнений у своїх намірах. Вона – дівчина, яка стане моєю єдиною. Назавжди.

Доля подарувала мені зустріч з нею та тепер я візьму все у свої руки.