8.2

Щойно ми приїхали, вирішили зробити спільне фото нас усміхнених та веселих, бо знали, що дехто з нас буде втомленим та роздратованим після такої прогулянки. Головне було не замерзнути та схопити світло, чи як там кажуть фотографи. Всі разом ми поквапились до найгарніших локацій всередині парку.

Головною родзинкою був фонтан. Він уже не працював звісно, та все одно був дуже красивим. Насправді він виглядав звичайним, але зі всіх боків його оточували фігури прекрасних лебедів. А просто над фонтаном знаходились дві фігури закоханих. Їхні тіла були тендітними, вони тягнулися одне до одного, але між їхніми пальцями лишалось кілька сантиметрів. Вони так і застигли у своєму прагненні торкнутися коханого, але ніколи не зможуть цього зробити. Чому всім видається це дуже романтичним? Як на мене, це дуже трагічно та сумно. Така несправедливість бачити свого коханого, бути так близько…

Я шукала вдалий кадр фонтану, зробила з десяток фото на телефон, коли раптом побачила знайому фігуру. На мить мені здалося, що я бачу Дениса, через камеру телефона. Та коли я опустила його, щоб упевнитися, чоловік зник. Чи його привид. Це було дуже дивно, але не вперше сьогодні мені ввижається Денис.

Раніше, в універі, я дуже чітко почула в натовпі його голос. Після завершення лекції юрма студентів вийшла в коридор, всі обговорювали отриманий матеріал та теми для курсових, коли я почула знайомий голос. Озираючись довкола мені так і не вдалося побачити Дениса серед студентів. Тоді я подумала, що просто нервую багато останнім часом, тому і ввижається різне.

Таня почала роздавати всім команди: куди стати, як позувати, хто з ким і в якому порядку буде фоткатися. Одразу видно – майбутній керівник. Ніхто з нас не сперечався з нею, не хотілося будити лихо. Роздратованою Таня бувала рідко та краще цього не бачити. Одного разу якийсь безсмертний хлопець кепкував з неї весь вечір, бо вона йому відмовила, і він не придумав нічого кращого, як діставати її. Ой, як же він пошкодував… Вона принизила його перед друзями так сильно, що цього бідолаху ми більше ніколи не бачили в тому клубі.

Ми виконали обов'язкову програму й тепер спокійно шли парком у пошуках нових та цікавих місць для фото. Я і Таня були позаду, а Леся та Ірен поспішили вперед. Подруга переглядала зроблені фото й тихо зітхнула.

– Фонтан закоханих, аякже. Фонтан дурнів краще б назвали, – її коментар видався мені дивним.

– Ти про що? – запитала я.

– Кохання не існує. Ти ж розумієш? Наче доросла дівчинка вже, – посміхнулася Таня. Та її посмішка видалась мені сумною.

– Так, доросла. Та невже ти не віриш у дива та магію, у долю?

– Ого. Це щось новеньке. Раніше ти була в моїй команді. Що сталося? Закохалася?

– Та ні. Що ти? Скажеш таке – закохалася.

– То про яку магію ти говориш?

– Не знаю як пояснити. Бувало з тобою таке, що ти втрачала контроль. Не могла викинути людину з голови. Він наче колючка, що застряг у думках, і муляє постійно. Ти хочеш позбутися його, викинути та забути, але він знов і знов повертається. Чуєш його голос у натовпі, відчуваєш аромат його парфумів, бачиш його привид у натовпі. А коли він поруч, то забуваєш як дихати, говорити, ходити, ноги по-справжньому підкошуються та не слухаються.

– Стоп. Ти ж зараз жартуєш? Це не ти говориш.

– Так, пробач, верзу казна-що. Мабуть, новий роман, що читаю зараз, так вплинув. Ще ця романтична прогулянка.

– Та ти говорила не про персонажа з якихось романів, ти мала на увазі конкретну людину. Що з тобою? Це хтось з ресторану, так? Господи, Ліля, отямся. У тебе ж є Ендрю.

– Та все, забудь. Дарма я почала.

– Ні. Ти знаєш, що я тебе підтримаю в будь-якій ситуації й допоможу завжди. Але те, про що ти зараз говориш це просто іскра пристрасті, це минеться й ти залишишся на згарищі своїх надій.

– Так, ти маєш рацію. Я маю прийти до тями. Сама не вірю, що говорю подібне. Та я справді не розумію, що це. Раніше я ніколи такого не відчувала. Що зі мною? Може мені звільнитися?

Таня зупинилася й обійняла мене.

– Все буде добре. Все минеться. Може це я надто прагматична. Та врешті-решт ти маєш пам'ятати про себе, свої мрії. Одна людина чи подія не має так впливати на твоє подальше життя.

– Гей, що ви там застрягли? – кричить Ірен.

Таня відпускає мене й ми разом наздоганяємо дівчат. Вони вже купили всім кави, а мені чай. Я така вдячна долі, що зустріла своїх дівчаток.

Повернувшись до гуртожитку я була майже переконана в тому, що між мною та Денисом просто спалахнула пристрасть. Всі ми знаємо – те, що спалахнуло, швидко згасає. Таня має рацію, я візьму себе в руки, закінчу навчання й уже за рік поїду в штати та одружуся з Ендрю. І буду жити довго та щасливо. Happy than ever.