6.1

Минуло кілька днів, мої рани загоїлися і я знову їду на співбесіду. Я вирішила дослухатися до поради Катерини Вікторівни й спробувати влаштуватися в “Континенталь”. Цей ресторан звичайно був у моєму списку, але не на першому місці. Ходили доволі різні чутки про цей заклад… 

Точно відомо, що його власником раніше був місцевий авторитет, бандит простіше кажучи, тому можна лише уявити які люди відвідували цей ресторан та які речі там відбувалися. Деякий час в ресторан навіть дівчат не брали на роботу, лише хлопців. Говорили, що дівчата просто зникали. Дуже моторошно та страшно. Але кілька років тому власника вбили під час стрілянини, кажуть, що це були сутички між бандами, а деякі вважають, що це була боротьба за владу. А застрелили його в цьому ресторані. Важкі були часи для всього міста та саме тоді їхнє панування завершилось. Про бандитів та сутички між ними уже всі забули, але такі моторошні історії гуляють містом.

Пізніше цей ресторан переходив від одного власника до іншого і зараз ним володіє дуже загадкова особистість. Кажуть, його названий син отримав таки свій спадок: цей ресторан, частину центрального ринку, деякі гарні ділянки біля вокзалу, нерухомість звичайно ж. Цей чоловік не світська особа, таємничий та загадковий, відоме лише його прізвище – Ковальчук, та його прізвисько – Коваль.

Та все ж я приїхала, бо в інших цікавих для мене закладах зараз немає вакансій. Дзвонила я вчора і сьогодні у визначений час я стою в центрі міста перед воротами, за яким видніється двоповерхова сіра будівля. Ресторан розташований на часній території з невеличким садом, гарними клумбами з квітами, аромат яких вабить та наче запрошує увійти. Всередині я не була жодного разу, але маю точне уявлення про цей сучасний ресторан, в якому поєднуються мармур і бетон, створюючи стильний та елегантний простір.

При вході вас зустрічає великий мармуровий бар, що є основною архітектурною особливістю. Його гладка поверхня, з характерними візерунками, ідеально контрастує з бетонними стінами. На барі розташовані високі металеві стільці з комфортними сірими сидіннями, оббитими шкірою. Вхідна зона освітлена м’яким, розсіяним світлом з сучасних підвісних світильників, що створює затишну атмосферу.

Основний зал ресторану оформлений в сіро-білих тонах. Стеля і частина стін виготовлені з полірованого бетону, що надає приміщенню індустріального вигляду. Інші стіни декоровані мармуровими плитами, які додають розкоші та елегантності.

На стінах висять сучасні картини абстрактного стилю. Вони мають яскраві акценти на тлі нейтральних кольорів, що створює динамічний контраст з основною кольоровою гамою інтер'єру. В деяких місцях можна побачити інсталяції, які включають металеві скульптури або світлові панелі, що підкреслюють сучасний характер ресторану.

Меблі в залі вибрані для забезпечення максимального комфорту. Дивани та стільці мають ергономічний дизайн з м'якою сірою оббивкою, а столи виготовлені з темного дерева або матового металу. В приміщенні використовується комбінація вбудованих світильників у стелі й сучасних настільних ламп. Світло розподілене рівномірно і м’яко підсвічує кожну частину простору. А невеликі декоративні елементи, такі як вази з бетонними підставками або абстрактні скульптури на полицях, додають характеру інтер’єру.

Таким чином, цей ресторан поєднує сучасні матеріали та стиль, створюючи атмосферу розкоші та комфорту. Все, що я бачу перед собою, просто вражає. Дизайнери не дарма отримують свої гроші.

До мене підійшла гарна висока дівчина, більше схожа на модель, аніж на хостес. Доглянуте темне волосся, легкий макіяж, простенька, але дуже красива сукня – вона дуже підходить такому місцю, а я починаю нервувати, раптом не підійду за зростом чи зовнішністю.

– Добрий день. Чим можу допомогти? – запитує дівчина. Вона дуже приємна та привітлива і це трохи заспокоює мене.

– Добрий день. Мене звати Лілія, я на співбесіду, – відповідаю впевнено.

– На яку вакансію? – цікавиться вона.

– Офіціант, – коротко говорю.

– Добре. Прошу за мною.

Дівчина розвертається і ми прямуємо через основний зал в інший кінець будівлі. Дорогою я озираюся довкола, намагаючись зрозуміти де які приміщення знаходяться, чи є тут банкетний зал, віп-кімнати, як пройти на кухню. Уявляю як буду носити вишукані страви та красиві коктейлі для гостей. Можливо буду присутня на якомусь весіллі або ювілеї. Цю частину своєї роботи я обожнюю найбільше – розділяти з гостями їхні щасливі та радісні миті. Хочу допомагати людям, аби в такі важливі дні їхнього життя все пройшло на вищому рівні, а вони могли насолоджуватись святкуванням та не перейматися дрібницями.

Дівчина-хостес заводить мене у невеличку віп-кімнату й просить почекати. За хвилину до кімнати заходить чоловік одягнений у білу сорочку, чорні штани та жилетку, мабуть, вони є частиною форми. На вигляд йому трохи за тридцять. Він посміхається й виглядає дуже привітно, як і дівчина, що привела мене сюди.

– Добрий день. Ви Лілія, так? Мене звати Сергій, я старший офіціант. Дякую, що приїхали так швидко. У нас зараз певні труднощі з персоналом, – говорить чоловік, сідаючи навпроти мене.

– Добрий день. Приємно познайомитись. Мене звати Лілія, я на вакансію офіціанта, – чомусь дублюю інформацію автоматично, бо я саме це готувала для нашої розмови.

– Так-так. Добре. Досвід роботи маєте? – запитує найголовніше чоловік.

– Так, – набираю повітря в легені, аби продовжити, але чоловік перебиває мене.

– Точно. Ми ж з Вами вчора спілкувалися телефоном, згадав. Ви нещодавно повернулися зі штатів, де проходили практику. Думаю це Вам допоможе в роботі не тільки у нас, а й у будь-якому іншому закладі. Пощастило. Я наче всі основні моменти пояснив щодо графіка та зарплатні, чи, може, Ви маєте питання? – говорить Сергій.

– Якщо чесно, вчора я не встигла сказати, що я ще навчаюся, на п'ятому курсі вже, в універ ходити регулярно не треба, але мені більше підходять вечірні зміни. Якщо це не проблема, – додаю в кінці.