5.1

Знову дзвонила Настя. Якщо на цей раз знову сталися якісь дурниці, а це стерво висмикнула мене без вагомих причин, я точно звільню її. Вона догралася. Минулого разу проблемою, яку не можна було вирішити без мене, був вибір нової уніформи для співробітників. А перед цим менеджер мого ресторану ніяк не могла без моєї особистої присутності оновити вивіску. Звичайно я розумію, що все це лише привід зустрітися зі мною, для того, аби фліртувати та вішатися на мене, та всьому є межа. Невже жінки не приймають відмов? Я прямо говорив їй, і не раз, що між нами нічого не буде, окрім ділових стосунків. Та, мабуть, я занадто ласий шматочок для цієї леді. Яка там леді, кого я обманюю? Звичайна мисливиця на заможних чоловіків. Хоча треба віддати їй належне, як до професіонала, до неї немає претензій, але… Ця її вульгарна поведінка в моїй присутності…

– Денис Миколайович, нарешті Ви тут! – вигукує схвильовано Настя, ледь я опиняюся на порозі ресторану.

А я озирнувшись не бачу вогню, попелу та згарища. Адже саме тому я кинув Лілю саму в лікарні, бо в моєму ресторані пожежа. Це вже точно остання крапля.

– Анастасія, – спокійно, наскільки це можливо, вимовляю я.

– Денис Миколайович, слава богу, все вже гаразд.

– Що тут відбувається? Хоча, ні. Нічого не хочу чути. Я попереджав, що не потерплю подібних вибриків. Брехати директору не найкраща ідея. Вас звільнено.

– Що? Та я ж не винна. Пожежа справді була. На кухні. І система спрацювала, і пожежники приїжджали. Ви ж самі чули сирени, коли я Вам дзвонила.

– Так, чув, і тільки тому приїхав. Та це вже не має значення. Ви знаєте, що я своїх рішень не змінюю. Прощавайте. Останню зарплатню отримаєте на карту.

– Та як же… В сенсі? Ось так просто? – розгублено кліпає дівчина. Відкриває рота, щоб щось заперечити та зустрічається з моїм поглядом і закриває рота. Як та нерозумна рибка. Але бачу як в її очах спалахує новий план.

– А хто буде працювати? Як ресторан може існувати без менеджера? Я можу виходити на роботу, поки Ви людину не знайдете, – говорить вона швидко, але її ентузіазм згорає з кожним словом, бо на моєму обличчі написана повна непохитність.

– За що Ви так зі мною? Я добре працювала, гарувала в цьому ресторані з ранку до ночі. Дени-и-и-с, – починає ревіти ця дурепа. Бачила б вона себе з боку, просто цирк. Невже вона думає, що я розумово відсталий. На її обличчі жодної сльозинки, лише волає, наче навіжена.

– Анастасія, припиніть це. Годі! – викрикую я, у мого терпіння є межі.

Після всіх спроб та маніпуляцій, втративши останню надію, Настя показує своє справжнє обличчя.

– Ой, ну і котіться до біса зі своїм рестораном. Дуже треба було працювати за двох, а отримувати одну мізерну зарплатню. Подивіться на цього принципового директора. Та ти й дня тут не провів за всі роки. Як будеш керувати, якщо навіть не знаєш, де тут вбиральня?

Нарешті з'явилася охорона і вивела дівчину, бо я був готовий сам її викинути на вулицю. Краще було не розкривати свого рота, люба, бо ти можеш не отримати рекомендацій, або отримати такі, що жодна робота в цьому місті тобі не світить. Звичайно вона не може знати наскільки я ненавиджу цей ресторан та можна було зробити хоч якісь висновки з того, що я тут з’являюсь раз на місяць, а то і рідше. Я ніколи не їв у ресторані, не запрошував друзів і нічого ніколи тут не святкував. Невже це все не викликало ніяких питань?

Настю нарешті вивели й увесь цей цирк завершився. Сергій, старший офіціант, розігнав усіх. Тямущий хлопець, він мені подобається. Треба придивитися до нього, можливо він наступний менеджер.

Колись я любив цей ресторан та тепер ненавиджу це місце. Краще поїду туди, де можу відчути спокій хоч ненадовго. На щастя колись я відкрив для себе цікавий заклад. Для звичайних людей це був просто спа салон, але обраним тут надавалися додаткові послуги. Раніше таке місце могли назвати “притоном”, мабуть, бо тут можна знайти алкоголь, наркотики, дівчат, будь-який вид задоволення.

Нарешті ми трохи познайомилися з головним героєм)))

Вже цікаво, якою буде їхня наступна зустріч?