3.1

Сьогодні я йду на співбесіду до одного з найпрестижніших ресторанів міста. На жаль, зараз у них відкрита вакансія лише помічника офіціанта. Та для мене будь-який досвід стане в нагоді. Як і заробіток. Найперше, що я хочу дізнатися – це весь процес роботи ресторану такого рівня. Зрозуміти поетапно всі тонкощі функціонування: від поставки продуктів, приготування страв, зустрічі гостей до калькуляції та менеджменту. Хочу знайти формулу успішного та популярного закладу.

Я завжди вважала, що треба пройти весь шлях, від офіціанта чи помічника на кухні, до менеджера, чи шеф-кухаря, аби розуміти надалі як саме все працює, як правильно формувати процес роботи та відносини з персоналом. Моя ціль наразі отримати роботу в цьому ресторані, а пізніше влаштуватися ще в кілька, аби зрештою вивести власну формулу успіху для власного закладу.

Адже саме це і є моєю мрією – власний заклад. Спочатку це була ідея відкрити затишний ресторан чи кав'ярню, де я буду сама обслуговувати столики, знати всіх постійних відвідувачів та приймати всіх як гостей у власному домі. Пізніше, коли усвідомила, що можу зробити більше, це все переросло в бажання мати заміський комплекс з рестораном, готелем, спа, басейнами. Місце, де люди могли б відпочити, знайти спокій для себе, хоч на деякий час втекти від проблем та побуту. Відсвяткувати щось у колі близьких.

Ресторан до якого я приїхала мав назву “Метрополь”. Цей ресторан мав справжню магію, що могла перенести вас у часи вікторіанської епохи. На вході вас зустрічає величезний хол з високими стелями, оформленими розкішними ліпнинами. Витончені колони, які підпирають стелю, виконані з мармуру і оброблені золотою фарбою, надають простору грандіозності.

На підлозі – блискуча мармурова плитка, що виблискує у світлі старовинних люстр, які звисають з високих стель. Ці люстри, виготовлені з кришталю та металу, мерехтять, як зірки, створюючи теплу, затишну атмосферу.

Стіни ресторану прикрашені картинами епохи Відродження, які, немов вікна в минуле, розповідають історії про красу та мистецтво. Їхні рами виконані з тонко різьбленого дерева, надаючи кожному витвору додаткової елегантності.

Важкі дубові столи, кожен з яких є витвором мистецтва, розташовані вільно, запрошуючи гостей насолоджуватися вишуканими стравами. На столах – скатертини з натуральних тканин, злегка зім’яті, що додає відчуття домашнього затишку. Навколо столів стоять різьблені стільці з м’якими оксамитовими подушками.

Вікна, що досягають підлоги, обрамлені важкими червоними шторами з оксамиту, які додають інтимності та затишку.

У кутках ресторану – затишні ніші з м’якими диванами й подушками, що запрошують до тихої бесіди. Лише слабке підсвічування створює романтичну атмосферу, роблячи цей простір ідеальним для особливих моментів.

Кожна деталь інтер'єру, від картини на стіні до різьблених меблів, відображає стиль та елегантність вікторіанської доби, запрошуючи гостей зануритися в атмосферу розкоші та вишуканості.

Увійшовши до ресторану, я одразу запитала, де можу знайти менеджера. До мене вийшла дуже красива жінка, років тридцяти п'яти, і ми з нею сіли за вільний столик. Вона виглядала дуже стильно в костюмі персикового кольору, з високо зав’язаним волоссям та в окулярах. Насправді вона здавалася трохи втомленою, робота з людьми залишає свій відбиток.

– Добрий день. Як Вас звати? – запитує жінка.

– Лілія, – відповідаю коротко.

– Дуже приємно. Мене звати Катерина Вікторівна, я менеджер. Зараз ми шукаємо помічника офіціанта. У Вас є досвід роботи? – вона говорить швидко і по ділу, розумію, що це у неї не перша співбесіда за сьогодні.

– Так. Досвід роботи приблизно два роки. Я працювала в ресторані “Магбет” пів року офіціантом, а потім майже десять місяців в ресторані “Оскар”, в центрі. Останні чотири місяці перебувала на практиці в штатах, працювала офіціанткою в ресторані, якій знаходився при готелі. Там підтягнула англійську. Тому вважаю, що маю достатньо досвіду для вакансії у вашому ресторані, – видала на одному подиху, наче з переляку, але насправді я розуміла, якщо перед тобою ділова людина, не варто витрачати час на не важливу інформацію.

Я ввічливо чекала на відповідь Катерини Вікторівни, але вона врешті лише зітхнула і промовила:

– Лілія, розумієте… – почала вона.

Ну ось, нічого хорошого після таких слів не варто чекати.

– Я б хотіла наголосити, що ми шукаємо саме помічника офіціанта. Ваш досвід дає Вам можливість працювати в нас офіціантом, але такої вакансії зараз немає. Мені б не хотілось, аби Ви втрачали можливості в нашому ресторані. Заробітку та розвитку.

Та мені зовсім не це потрібно, мені потрібна інформація. Сильні та розумні люди довкола мене, як приклад висококласних керівників, більше знань саме про внутрішні процеси цього ресторану. Дідько.

– Я розумію про що Ви, Катерино Вікторівно, але дуже хочу працювати саме у вашому ресторані. Ваша репутація та рівень самого ресторану на тлі інших викликає повагу. А також ваше впровадження європейських стандартів обслуговування. Я навіть сумнівалась, що маю достатньо досвіду для закладу такого рівня, – спокійно та виважено сказала я.

Та, здається, її моя промова не зачепила. Вона ще раз подивилася на мене пильно та уважно.

– Можливо, Ваш досвід і є перешкодою, – натякнула жінка. Але потім вона швидко підвелася, перепросила, бо має справи та їй час йти. На прощання, побачивши моє розчароване обличчя, вона додала:

– Ми не єдиний ресторан такого рівня в місті. Спробуйте щастя в “Континенталі”, там зараз є вакансія, яка може Вас зацікавити. Всього найкращого.

Вона пішла, а я ще кілька хвилин сиділа в роздумах, намагаючись зрозуміти, що сталося за ці кілька хвилин. Такої швидкої співбесіди я не очікувала. Прокручувала в голові наш діалог і нічого не розуміла. Потім роззирнулась довкола, розчаровано усвідомлюючи, що я не буду тут працювати. Всі ці великі важкі дубові столи з червоно-чорними скатертинами, засервіровані білим посудом та кришталем, величні колони у вікторіанському стилі – я вже навряд побачу знову. Шкода.