2.2

Вже далеко за північ ми опинилися в черговому клубі, на черговому танцмайданчику, з черговим коктейлем. Це був клуб “Сіріус”, модний та сучасний заклад, де все продумано до дрібниць для створення незабутньої атмосфери. Вхід веде через широкий коридор, обрамлений м'яким світлом, яке підкреслює елегантні лінії дизайну. 

Основний зал вражає своїм простором: величезний танцмайданчик займає центральне місце, вистелений блискучим чорним паркетом, який відбиває світло, створюючи ілюзію безмежності. Тут, під стелею, з підсвічуванням, що змінює кольори, ви відчуваєте ритм музики навіть до того, як почнете танцювати.

Навколо танцмайданчику розташовані великі дзеркала, які не лише візуально розширюють простір, а й дозволяють гостям бачити себе з різних ракурсів. Вони прикрашені елегантними рамами, а в деяких з них вбудовані світлодіодні підсвічування, що додають атмосфері сучасного стилю.

Барна стійка зроблена з гладкого чорного скла, з кольоровою підсвіткою, яка підкреслює кожен коктейль, що подають. За барною стійкою – досвідчені бармени, які вміло готують напої, використовуючи свіжі інгредієнти та незвичайні комбінації.

Сидіння навколо танцмайданчика – це м’які диванчики з натуральної шкіри, обшиті в темних відтінках, що створюють затишну атмосферу для відпочинку між танцями. Столи з мінімалістичним дизайном виконані з міцного скла та дерева, а їхні поверхні відображають кольорове світло, що створює гру тіней і світла.

Всі елементи інтер’єру створюють ідеальну атмосферу для вечірок. Цей клуб – справжня оаза для тих, хто любить відриватися і бути в центрі подій.

Скільки вже було випито важко сказати. Та й говорити взагалі ставало все складніше. Мені було так добре. Голова така легка, бо в ній не залишилось жодних думок, ніяких проблем, тільки гучна музика та сміх.

Довкола як завжди крутилися хлопці, які пригощали шампанським чи коктейлями. Вони завжди розповідали про свій неймовірний успіх у бізнесі, хоча на вигляд були не старшими за Лесю. Вона до речі непогано вписалася в нашу компанію. Мала спочатку затиналася весь час та соромилася, тягла ту бідну спідницю до низу постійно. Та кілька коктейлів та наша підтримка й дівчинка розквітла. Також допомагали нескінченні залицяння хлопців, які робили компліменти, в надії залізти під спідницю. Та вони не знали, що наша компанія мала кілька правил: ніколи не кидати подруг самих, не давати хлопцям забрати одну з овечок зі стада, завжди триматися разом. Саме ці правила берегли нас від неприємностей. Так, пригоди ми любили, як і увагу чоловіків, але ж ми не були дурними.

В якийсь момент, під час наших шалених танців, я відчула сильну нудоту. Таке зі мною бувало вкрай рідко, тому я розгубилася і побігла не в бік вбиральні, а на вулицю. Дівчатам навіть не встигла нічого сказати. Вибігши на вулицю я просто намагалася відійти якнайдалі, може, щоб ніхто мене не побачив, не знаю як працює мозок в такому стані. Та чи працює взагалі. Просто видає рандомні команди тілу.

Я пробігла скільки змогла і різко повернула за машину, яка стояла найближче. І тут вміст мого шлунка вирвався на волю. Це було дуже гучно й дуже неприємно, а про запах я взагалі мовчу. Пощастило, що зі мною таке трапляється рідко.

І раптом я чую:

– З Вами все добре? Водички? Чи може в лікарню? Здається, Ви сильно отруїлися, – чую приємний чоловічий голос. Та для нього в цій ситуації приємного мало.

Бо коли підіймаю погляд вище, то розумію, що знудило мене прям на нього. На цього високого, красивого чоловіка, з дуже привабливою статурою. На жаль не бачу його обличчя, через темряву на парковці та власні сльози. Але розумію, якось інтуїтивно, що переді мною дуже гарний та заможний чоловік. Мозок працює погано, але й так видно хто це. Тобто не видно, бо нема світла тут, але ж я бачу. Короче…

Цей чоловік справжній принц. Він прийшов мене врятувати? Але від чого?

– Дівчино? З Вами все добре? – перепитує він.

– Так, так. Все гаразд. Тепер точно все добре. Ти ж прийшов мене врятувати? – питання саме з мене вискакує, навіть не встигаю подумати. Чоловік трохи напружується й навіть смикається в мою сторону, наче й справді готовий захистити мене. Але від чого?

Потім він щось помічає в мені й заспокоюється. Лізе в машину по воду та вологі серветки й починає приводити мене до ладу, а після і себе. Весь час він намагається щось дізнатися в мене, ставить питання: як мене звати, чи я тут сама, куди мене відвезти. Та на жаль мій мозок не працює. Я лише можу спокійно приймати всю його турботу й насолоджуватись його неймовірним голосом. Обличчя я так і не побачила. Шкода…

І вже коли цей чудовий чоловік намагається посадити мене в авто, до нас підбігають налякані та дуже агресивні дівчата.

– Ти куди її тягнеш, збоченцю? – кричить Таня.

– Не смій її чіпати! Ми тебе зараз на клапті порвемо, – верещить Ірен.

Хоч самі ледве на ногах стоять, бо п’яні як чіпи, але подругу в біді не залишать. Мої дівчатка. Шкода, що я не можу їм нормально пояснити, що саме тут відбувається і, що я зустріла справжнього принца. Героя. Джентльмена.

Та вони б мені зараз не повірили. Це ще одне правило – не слухати подругу в такому стані. Тож я полишаю спроби говорити й просто крокую за дівчатами, які вже тягнуть мене в бік гуртожитку. Схоже наша ніч пригод добігла кінця.

Дякую всім за підтримку)

Дуже важливо мати справжніх друзів поруч, як у Лілі)

Бажаю мати таких кожному з вас.