Глава 1: Спадкоємці хаосу

Я в офісі, оточена картинами, які коштують більше, ніж річний дохід більшості людей. Тонкі дерев’яні рами, химерні мазки пензля та гармонія кольорів повинні були б заспокоювати, але цього дня мій настрій зовсім не для мистецтва.

Мій батько щойно вийшов, залишивши за собою спустошливі новини: наша галерея стоїть на межі краху. Відчуваю холодний піт на лобі, хоча зберігаю зовні спокій. Моє життя, яке завжди було ретельно сплановане, зараз починає розпадатися. 

— Відкрий очі, Софіє, — лунають в голові слова батька. — Ми більше не лідери у світі мистецтва. Щоразу, коли ти говориш про “емоційну глибину”, конкуренти сміються за твоєю спиною. У цьому бізнесі немає місця для емоцій.

Його голос звучав з презирством, яке викликало лють, що підіймалася зсередини, як полум’я. Я стискала зуби, щоб не відповісти в його манері. Ще в дитинстві  навчилася: сперечатися з ним марно. Та й, який сенс, коли він кинув на мене все? Коли вирішив, що більше не хоче відповідати за щось і тепер я повинна усе розгрібати?

Батько залишив офіс, не давши жодних рішень, окрім як "Рятуй, як зможеш, якщо хочеш". Єдина можливість підняти галерею з попелу —  виставка, якої світ не бачив раніше. І я знаю, що в у мене є лише один шанс зробити це. Але для цього потрібні найкращі художники та їх творіння.

Беру зі столу теку. Тут імена потенційних учасників виставки. Є проблема: найкращі вже заброньовані для іншого проєкту — грандіозної події, яку має організувати Олівер Блеквелл в той самий день. 

Навіть думки про Олівера викликають у мене гірку посмішку. Його родина завжди була для нас прокляттям. Вони почали з невеликого модного бізнесу і, через роки, стали справжніми гігантами, витісняючи конкурентів з кожної галузі, до якої торкалися. Тепер пробралися і до мистецтва. Київ тільки й робить, що шумить про сімейство Блеквеллів з-за кордону. Вони приїхали сюди й окупували все! 

“Тільки не це… Знову вони, як завжди.” — зле лунає у голові. 

Він і його родина були для нас ворогами вже кілька років. Всі зустрічі перетворювалися на холодні війни, сповнені злісних реплік і натяків. Моя родина намагалася втримати владу, втім, як і інші сім'ї у різних галузях, а Блеквелли боролися за владу, і зазвичай, отримували все. 

Цього клятого разу Олівер теж на крок попереду.

Відкидаю спогади та набираю номер асистентки. 

— Еля, дізнайся все про найближчу виставку Олівера Блеквелла. Дати, учасники, розташування — мені потрібна кожна деталь. — Притискаю телефон до вуха, відчуваючи, як голос стає різким і владним.

Еля, завжди швидка й організована, обіцяє знайти всю необхідну інформацію. Я відкладаю телефон задумливо у папери дивлячись. Знаючи все про цю його виставку, я нічого не зміню. Впевнена, Олівер не віддасть просто так мені бажаних художників, але я маю знайти спосіб якось розв'язати цю проблему.  Отже, повинна побачити, як вона пройде, аби мати хоч щось. 

***

За декілька днів, коли вся інформація на руках, а також дещо сенсаційне,  я стою перед входом до елегантного будинку, де проходить маленька виставка для своїх, Блеквеллів. Це одне з тих місць, куди я прийшла з неохотою, без запрошення, але у мене немає вибору.

"Ти зможеш", запевняю себе, поправляючи своє сіре пальто. Я можу здатися ззовні холодною, але всередині киплять емоції. Проте, це мій найсильніший бік — ховати все під маскою спокою.

Коли входжу у приміщення, розкіш інтер’єру майже не вражає. Подібне я бачила сотні разів. Для таких, як Блеквелли, все лише гра демонстрації багатства. В будинку лунає класична музика. Софіти від люстр блиском по стінах ковзають. Тут безліч гостей. Всі вбрані неначе на бал. Кожна з присутніх жінок демонструє статки власної сім'ї, смак, або несмак, дивлячись з якого ракурсу поглянути, а також свого партнера. Моє пальто забирають на вході. Залишаюся у строгому костюмі чорного кольору. Моє золотаве волосся викладене в ідеальну хвилю. Очі випромінюють удавану радість. Вливаюся у потік людей. 

— Софіє, який приємний сюрприз! — голос Олівера змушує  стиснути зуби. Його саркастичний тон завжди має здатність за лічені секунди підняти рівень люті до максимуму. 

Він крокує до мене крізь гостей — високий, стрункий, одягнений у бездоганно скроєний костюм, ніби щойно вийшов із глянцевого журналу. Його впевненість та усмішка дратують. Відчуття, що він знає навіщо я тут. 

— Блеквелл, — холодно відповідаю, кивнувши головою, але не роблю жодного кроку назустріч. — Я хочу поговорити про твою майбутню виставку.

— Чим тебе не влаштовує ця? Хоча…. раджу тобі з’явитися, це буде грандіозна подія, — його голос звучить так легко, що я ледь не зриваюся на грубість. Але замість цього я просто стискаю долоні ховаючи їх позаду. 

— Я бачу, ти забронював усіх найкращих художників, — мої слова настільки ж холодні, як і я сама всередині. — Але я маю пропозицію.

Олівер піднімає одну ідеальну брову, схиливши голову на бік, наче він справді зацікавлений. 

— Справді? І що ж це за пропозиція?

— Ти віддаєш мені кількох художників для моєї виставки в той самий день, і я допоможу тобі уникнути потенційного скандалу з твоїм інвестором через не розголошення ваших відносин, — кажу це швидко, дивлячись йому прямо у вічі. 

Він не очікує від мене такої прямоти. Та й, тепер роздумує, звідки ж мені відомо про те, що сталося між ним та інвестором. Подякуємо за це Елі та її здатності дізнаватися все з пліток і ще з якихось невідомих мені джерел. 

Олівер завмирає на мить, його очі звужуються. Красиві, сірі, навіть сріблясті, немов дорогоцінний метал. Я тільки що показала йому, що ми почали гру, і продемонструвала, що ця гра може бути ще цікавішою. 

— І звідки ти дізналася про мого інвестора? — він нахиляється ближче начхавши на гостей. Голос повний очікування, погрози. Відчуваю ледь помітний аромат його парфумів. Розкішний запах проникає до тіла, кричить про маніпулятивні здатності цього чоловіка навпроти.