Частина 1

ТЕНЕТА  БОГІВ

Запрошую усіх читачів у подорож по надзвичайному світі Змієвих Земель, де існують могутні царства та князівства, панують давні шляхетні роди, діють чари, а у далеких закутках ховаються небезпечні потвори та зловісні потойбічні сили. Перед вами одна із сторінок історії одного із багатьох князівств, що існувало у цьому світі. Надіюся, що цей світ і його життя зацікавить та захопить вас, як зачарувало і мене, й ви у пізнішому ознайомитесь і з іншими оповідями. Адже там так багато всього відбулося за тисячоліття, а могутні темні сили знову і знову готуються вторгнутись у світ людей, які завжди так занурені у боротьбу за владу, багатство, силу, віддаються своїм пристрастям, бажанням та втрачають голову від кохання … або самовіддано боряться за шляхетні ідеали.

Розкрийте ці перші сторінки, щоб зануритись у вир подій, які (обіцяю!) будуть розгортатись усе новими і щораз більш масштабними та більш драматичними історіями.

Частина  1

6985 рік від Виходу Третіх Людей та кінця панування Володаря Кісток і Других Людей.

357 рік від Воздвиження Царства Ардінії.

  Злива не давала продовжувати битву. Під густими потоками води стріли летіли нижче і важко було прицілитись у прихованого за стіною дощу ворога. Але найгірше було із ґрунтом – степ розмок і перетворився у грузьку багнюку. Саме тут, посередині поля бою, був майже непомітний видолинок у якому відразу почала збиратися вода, яка у деяких місцях суцільно вкрила землю так, що з каламуті лише визирали пучки трави. Після першого ж наступу кінноти земля перетворилась у темне місиво. Коні ковзали і не могли відразу зупинитись, а далі взагалі почали падати, скидаючи із себе вершників, так що ансданцям довелось із них зсісти. Також захлинувся і наступ ворога, що надавав перевагу боротьбі у пішому строю, чиї густі ряди відразу застрягли у грязюці. Обидві воюючі сторони по кісточки занурились у в’язку масу, із якої заледве вдавалося витягнути ногу.

Фламір ледь встиг відхилитися від замашного удару сокири, що із шурхотом прорізала повітря в місці де ще мить тому була його голова. Він низько нахилився і з останніх сил кинувся на свого височенного супротивника. Виставлений у перед меч прорізав на його стегні глибоку рану. Ворог скрикнув від болю і знову вдари у напрямку Фламіра. Але це вже був не такий прицільний удар, а скоріше спроба відігнати загрозу. Князь Ансдану відступив на кілька кроків і розумів, що спробувати нападати по такій слизькій багнюці доволі небезпечно. У вирішальну мить він міг посковзнутися чи глибоко застрягнути.

Обидві сторони уже добряче вибились із сил, а дощ взагалі не додавав їм войовничого настрою. Битва перетворилася у мляві короткі випади в сторону одне-одного або запекле борсання у болоті, де якраз останнє здавалося найважчим суперником. Перемоги у такому бою годі було чекати і продовжувати ці безцільні втрати сил і життів не мало ніякого сенсу. Треба було це все на сьогодні закінчувати. При такій погоді їм вдасться безперешкодно згуртуватись і поступово, щоб не дати ворогу можливості подумати, що вони перемогли і заставили їх втекти, вийти із бою. Навіть якщо б їм і справді довелось відступати під натиском супротивника, то переслідування по такому розлізлому степу їм не загрожувало.

Його ворог уже не пробував наступати, а лише погрозливо вимахував топором і, затискаючи однією рукою рану на нозі, намагався відступити геть. Світле намокле волосся спола злиплося у тьмяні жмути, а його біла, порожевіла від запалу бою, шкіра полискувала омиваючись дощем. Він, як і інші воїни його народу, вступив у бій оголеним по пояс, щоб підкреслити свою безстрашність перед загрозою поранення.

Фламір також вирішив відійти геть. Він обтер рукавом обличчя з якого скапувала вода. Його промокле темно-каштанове волосся та коротка акуратно підстрижена борода здавалися зараз чорними, а від напруги рішучі риси обличчя із тонким носом ще більше видовжились. Не вв’язуючись у бої, що мляво ще подекуди тривали, він дістався до групи своїх воїнів під стягом Ансдану. Пурпуровий штандар, ввібравши у себе може і горнець води, важко звисав додолу. Тканина потемніла від вологи так, що ледь вдавалося розрізнити на ній герб князівства – поцілену стрілою змію з людською головою, яка зараз здавалась більше подібною на хробака, що потопаючи виліз із болота. – Поволі відходь назад і дуйте в ріг заклик до збору! – прокричав він до хорунжого. – Нехай всі довкола тебе гуртуються у бойове шикування.

Хорунжий із половиною сотні відбірних воїнів, що захищали знамено, поступово пересунувся у кінець поля бою. На протяжний звук рогу до нього почала сходитись і решта ансданського війська. Там вони взялись творити таку-сяку суцільну лінію із кількох шерегів наскрізь промоклого воїнства. На прикритих стіною із щитів, з вперед виставленими списами, воїнів і справді ворог не дуже рвався наступати. І споли, і ансданці скоріше були налаштовані допомогти комусь із свої поранених чи відшукати втрачену у бою зброю. Поступово обидві сторони почали підтягатися до своїх висхідних позицій, які вони займали ще до початку битви.

Сам Фламір старався не поспішати вийти із поля бою і хотів покинути його останнім, адже князеві не личило відступати серед перших. Він мав бути останнім, хто покине це бойовище, щоб зберегти свою честь.