ГЛАВА 4

НІНА

Дядько Ігор застигає у дверях,  секунду дивиться на мене пронизливим,  колючим поглядом, від якого ноги почитають тремтіти, а душа  згортатися  в клубок. А тоді посміхається. Спокійно, щиро. Він простягає руку для вітання моєму супутнику, перекидається кількома словами, дякує за доставлення вантажу.  Розмову між чоловіками практично не чую, бо моя увага сконцентрована на гараж, потім на будинок. В голові пульсує здогад: матері немає, вона  ще не повернулась, і найболючіше – я не знаю, коли буде. Сам на сам з хижаком, сам на сам з катом, сам на сам з вітчимом.

Я мов у тумані. Ігор по-батьківськи обіймає за талію. По-батьківськи? Цей нехитрий прийом для непроханого гостя і коли тато Яни зникає у  машині, бридка, до нудоти противна рука не сповзає з мого тіла, навпаки, міцніше пригортає, стискає в обіймах, горне по-чоловічому сильно.

Двері зачиняються…

-Надумала тікати, Ніно? –  вкрадливо шепоче масними губами і… торкається вуха, потягує мочку, заповзає язиком. – Дівчинко, я так довго чекав, так довго стримувався.

-Відпусти!

Він хвилину чекає, роздумує та все ж відпускає. Відчай, поєднаний з жахом  накриває, підкорює бідне серце і я почуваюсь зайцем, загнаним безжальним мисливцем. За вікном роздається шум мотору – остання надія зникає за горизонтом, як яскраве сонце.

Кінець?  Кінець мріям? Кінець життю? Мені ніхто не повірить, ніхто не порятує, моє слово проти слова Ігоря – ніщо. З відчаєм дивлюсь на чоловіка. Він, схрестивши руки на грудях, в домашньому спортивному костюмі, стоїть навпроти і у відкриту насолоджується своїм становищем, розтягує кожну секунду задоволення. Мимоволі ковзаю поглядом на  сходові марші. Мені б втекти на другий поверх. Кілька кроків і я закриюсь у кімнаті.

-Кицюню, і не думай,- посмішка переможця розпливається на круглому обличчі мучителя. - Ти вже доросла дівчинка, я і так дав тобі вирости, обрати коханого, самій зробити вибір. Тобі ж не вперше буде сьогодні. Покажи, чого навчилась, крихітко, - за секунду він долає відстань.

Мов заворожена стою на місці. Страх сильніший за крик розуму, біль, який чоловік дарує, стиснувши мою руку вище ліктя, не приводить до тями. Гаряче дихання обпікає шию, вологі  липкі пальці ковзають по мої щоці.

-Здивуй мене, Ніночко!

Тремтіння б’є тіло електричним струмом.

-Відпусти, - молю, але даремно.

-Благай.

-Я не хочу.

Інстинкт самозбереження нарешті прокидається. Я пручаюсь, намагаюсь вирватись, однак хватка вітчима залізна.  Він валить свою жертву на диван, шпурляє, мов ганчірку і я боляче вдаряюсь головою об тверде поруччя. Світ в очах  крутиться, розпливається чорними кругами, мелькає дрібними темними плямами. Різкий біль пронизує  до кісток, затуманюючи розум, відбираючи свідомість.

-Відпусти, - знову повторюю, мов заїла стара пластинка, тільки цього разу тихо, тому що сили з кожним вдихом полишають неслухняне тіло. – Відпусти.

Не чує. Жорстокий, невблаганний, його рука нахабно піддирає поділ сукні, гаряча долоня ковзає по внутрішній стороні стегна, залишаючи на ній болючий слід.

Ненавиджу!   Сили нерівні. Мені не справитись з велетом, який прекрасно розуміє, де рівень моїх шансів втекти. О, так, він все усвідомлює.

Я кусаю  ката за палець, що ухитряється запхати мені до рота. Терпкий присмак крові розливається , розноситься тілом, зате Ігор виє від болю. Він розлючений, спочатку хапається до поранення, та коли  помічає, що нічого надзвичайного, зриває злість на жертві. Я не встигаю втекти, не встигаю відповзти по підлозі, на котру звалилась з дивану,  бо чоловік хапає за розтріпане волосся та жорстоко  тягне до себе.

-Ти пошкодуєш, ти ще благатимеш, - промовляє, замахуючись для удару.

-Мамо!

Мамо, де ти? Де ти, коли так потрібна?

-Мамо, - зривається голос, мружу очі, бо подумки я готова витерпіти нове фізичне насильство. – Мамо!

-Що тут відбувається? – замість грізного ляпаса звучить громом серед ясного неба голос матері. Навіть у таку важку хвилину, в таку мить я чую в ньому нотки роздратування, краплинки алкоголю і домішки гіркої ревності. – Що в дідька відбувається?

-Мамо!

-Аню?

На хвилину западає тягуча тиша. Мовчанка довга, ситуація недвозначна:  вітчим так і застиг з оголеним єством. Та на превеликий жаль, він приходить до тями  першим, швидко відпускає мене, натягує штани  й робить на обличчі вираз  схвильованого татуся.

-Кохана, це все вона – твоя дочка. Ніна хотіла звабити мене, я не піддався і вирішив провчити малу хвойду. Її поведінка в жодні рамки не вміщається.

Підлога віддаляється від очей; злість, біль, ненависть сплітаються морським вузлом і я ладна накинутись на Ігоря, щоб змусити його брехливий рот замовкнути. Але він невпинно продовжує:

-Ти не уявляєш, що вона витворяє в університеті. Плітки, перемовини за спиною про її вчинки соромлять не тільки моє чесне ім’я, а й нашу сім’ю. Про яку адвокатську репутацію  може бути мова, коли дитина спить з ким попало, вештається хтозна-де, ще на додачу знімається в порнографічних фотосесіях.