Розділ 17.

Через три місяці.
Я часто згадувала Макара, голубі очі, темно русе волосся, яке зранку стирчало в різні сторони й робило його бешкетним і молодшим.
Я перемикала усі спортивні передачі, боячись побачити Його і...розплакатись.
Я довго завіряла подруг, що зі мною все в порядку, що шоу, це тільки шоу, що Макар чудовий чоловік, та ми різні! Я так багато разів це повторяла, що почала і сама в це вірити!
Головне нічого про нього не чути, не бачити, не знати! Та моя фантазія найбільший ворог, вона раз за разом вимальовувала мого футболіста в обіймах, довгоногої блондинки.
Мене підвищили на роботі, підняли зарплатню. Тепер я працювала менше годин і робила те, що подобається!
Місяць після нашої останньої ночі у готелі й моє життя знову перевернулось...

Макар.
Через три місяці.
- Макар ти йдеш на вечірку? Ні мовчи, не відмовляйся! Ти не можеш знову не піти!
- Міша, я піду на обов'язкову частину, сфотографують з фанатами, роздам кілька автографів, навіть відповім на кілька запитань журналістів... І на цьому все!
- Макар, друже! У тебе совісті не має! Скільки можна! Що з тобою зробило то злощасне шоу? Знав би я таке, то в ніякому разі не відправив туди, і хай горять ті гроші синім полум'ям!
- Точно Мішка! Тобі ж було веселіше, коли я пив як кінь і спав з усіма моделями, що траплялись на моєму шляху!
- А що? Усі нормальні мужики так роблять! А от їхати додому і сидіти самому це дивно!
Я не відповів, я втомився пояснювати, я просто сів в авто і поїхав...додому!

Сам не знаю що зі мною, та вечірки, моделі, випивка, більше мене не приваблювали!
Спочатку я думав, це допоможе мені забути Тоню. Та через тиждень коли "Ураган" переміг у Матчі й відбулась грандіозна вечірка на нашу честь, я не міг там сидіти.
Я не хотів пити, бо так ставало ще гірше, я не хотів однакових, доступних, моделей...я не хотів нічого, нікого. Мені було сумно, порожньо, я скучав...
Я згадував острів, наше божевільне сходження на Тейде, ніч у наметі, дві ночі у притулку, пейзаж на вершині вулкану, затишний будиночок на березі океану, вечерю в компанії піску.
Мої часті скарги...на все... Мабуть, Тоня думає, що я розпещена зірка футболу, вередливий, пихатий багатій...
Я ж саме так себе і показав...з такої сторони.
Сьогодні продюсер надіслав мені готову серію, я маю переглянути й сказати своє остаточне рішення. Я ніяк не можу зважитись і подивитись... Слабак.
З пляшкою вірного Джека, я включаю ноутбук... Спочатку ідуть візитівки учасників, спершу про мене, про мою кар'єру, уривки з матчів, з фотосесій.
Потім про Тоню, я побачив її юридичну контору і саму Тоню в строгому діловому костюмі, й зачіскою де волосся усе прибране. Ніяких локонів, що вибираються, ніяких коротких суконь.
Далі наша весільна церемонія, повільна музика робила її неймовірно чуттєвою, я дивився на нас і бачив красиву молоду пару.
Через годину перегляду, половини пляшки Джека й ось фінал шоу...на який ніхто не прийшов.
Я, мабуть, збожеволів, або то все Джек, та я роблю те, що обіцяв не робити! Беру ключі від машини й за пів години я вже біля її під'їзду.
Не наважуюсь піднятись... виходжу з машини, підходжу до дверей і знову повертаюсь до машини і їду додому.
Наступного дня даю свою згоду продюсеру. Він відписує, що ефір через тиждень.

Тоня.
Мені повідомили дату виходу нашої серії. Не знаю чи наважуся подивитись, цікаво, та...
**************
Я з дівчатами за традицією обідали в кафе.
- Тоня, ти чому мовчиш, нічого нам не говориш?
- Про що ви?- о ні, як, звідки вони знають?! Я захвилювалась, хоч рано чи пізно, та вони дізнаються...
- Ми бачили рекламу і знаємо коли прем'єра!
- Ви про це...
- Так, а є ще щось?
Пауза, я хочу і не можу розповісти, я чесно в паніці...
- Я вагітна!- наважилась.
- Що? Це жарт? Тоня?
- Тоня!?
Я закриваю обличчя руками стараюся сховатись від осудливих поглядів дівчат, передихнути й обдумати все...
Та що тут думати, я вагітна...і самотня. Мені страшно, я не знаю чи справлюсь, я...
- Антоніна!!(Ельза)
- Це не жарт, дівчата і не дивіться на мене так, будь ласка!
- Тоня, хто батько? Футболіст?(Соня)
- А хто ж і ще? Зараз же їдемо до нього, і хай бере на себе обов'язки!(Ельза)
- Ні, ні! Не потрібно! Ми не підходимо один одному, ми різні, з різних світів, а прив'язувати його дитиною я не хочу!
- Яка ж ти дурненька Тоня! А про себе ти подумала? А про дитину? Як ти підеш у декрет, хто утримуватиме дітей, тебе, хто допомагатиме? Тоня проснись! Викинь свою непотрібну гордість і їдь до нього!(Ельза)
Я слухала крик Ельзи, та половина кафе слухало і дивилось на нас. Я розуміла, що дівчата мають рацію, та поїхати до Макара, я не могла!
- Дівчата, я знаю що буде важко, та я справлюсь! І більше нічого не хочу чути!- я говорила серйозно і впевнено.
Та Ельза з Сонею були злі, вони мене переконували, просили, та я нічого не хотіла слухати...
********************
Через тиждень до мене приїхали подруги, ми разом мали дивитись передачу по телевізору.
- Тоня спіши, реклама завершується!
Я сіла на диван і чесно кажучи не хотіла дивитись, не хотіла бачити себе на екрані, а ще більше я не хотіла бачити Макара.
Спершу показували візитівки, і я побачила Його, Макар виглядав фантастично, особливо без футболки у спортзалі, та найбільше що притягало мій погляд, це його очі, які виглядали неймовірно і контрастували із засмагою.
Потім наша церемонія...я у весільній сукні, він у смокінгу.
- Ви гарно дивитесь разом!(Соня)
- До речі, своїм малим ти розказала?(Ельза)
- Ще ні!
- Чого чекаєш?(Соня)
- Дива...
Так, я чекала дива, як маленька дитина, я не вірила що це кінець!
Програма закінчилась на сумній ноті, дівчата мовчали, мабуть, не хотіли ще більше мене засмучувати.
Діти уже спали, до мене на телефон прийшла смс від Ельзи щоб я вийшла на хвилину на двір.
Був початок червня, надворі тепло, тому я вийшла в чім була. Пооглядалась, машини Ельзи не було, як і самої подруги. Що за жарти?
Мою увагу привернуло світло я зробила кілька кроків, й за мить я побачила Макара, що стояв у серці зі свічок й великим букетом квітів у руках.
- Привіт!
- Привіт!- я повірити не можу, що це він.
- Іди сюди! - я переступила край серця і стала близько біля нього, надто близько...
- Я скучив... І я хочу бути з тобою! Я не буду ходити на вечірки, бо мені без тебе немає що там робити, мене ніхто не цікавить! Ти моя єдина! Я кохаю тебе! І Сашу з Уляною я любитиму як своїх! Просто дай мені шанс!
Я слухала і не вірила, це моя мрія що невідомим образом реалізувалась!
- І я тебе кохаю! - нарешті змогла вимовити я. І він мене поцілував...
Залишилось ще дещо.
- Макар, я вагітна! У нас буде дитина!- я боялась його реакції, не знала як він відреагує...
- Що? Тоня? Чому ти одразу не сказала? Чому...
Він розсердився...Мабуть, я заслужила.
- Пробач...
Знову поцілунок і відчуття, що тепер все буде добре! Зі мною коханий чоловік! І я щаслива, кохана!
****************
Ось так, моє серце, поранене зрадою Антона, зцілилося коханням Макара!
Я пройшла довгий шлях до щастя, від розчарування до кохання!