Розділ 11.

Макар.
Моє терпіння на межі, я втомлений, валюся з ніг, хочу смачну вечерю, нормальну, запашну, заварну каву, а не розчинну гидоту.
А я в житті ще так не страждав! Так, я не звик сам усе робити, ці побутові справи мене напружують. Готувати, мити посуд, а ще дертися в гору на той чортів вулкан. Щось мене це взагалі не приваблює, а з Тонею, це точно не зближає.
Я ж завжди роздратований, злий, гарячкую, кричу. Як ще Тоня не послала мене?
Беру себе у руки...стараюсь не бурчати.
Тоня принесла нашу провізію і почала готувати, я по її проханню набрав у каструлю води й включив плиту. Потім мене відправили на закриту скляну терасу, сервірувати стіл, що я із задоволенням зробив. Бо товпитися на тісній кухні з іншими туристами, я точно не хотів.
За двадцять хвилин Тоня принесла на таці нашу вечерю. А я такий голодний, що з'їм усе...
- Це суп?
- Ти не любиш супи?
- Люблю, просто не чекав, за такий короткий час, а свіжі овочі де ти взяла? У нас їх не було?
- Виміняла!
Я засміявся, неочікувано...
- Дуже смачно!
Ми вечеряли, обговорювали пройдену дорогу, побачені пейзажі та дивились на вершину вулкану, що височіла над нами.
- Завтра, ми стоятимемо на вершині Тейде!
- Так! На кухні жінки порадили намаститись кремом, щоб не обгоріти! Хоч на вершині холодно і вітер...
- Тоня, це твій чоловік?- до нас підійшла блондинка із четвертим розмірові грудей і вдало підібраним декольте на кофтині, що це ще більше це підкреслювало. Я дивився не на обличчя, а на груди. Знаю, знаю, сволоч я...але як можна не дивитись, жінка ж сама підкреслила.
Тоня тим часом тягнула з відповіддю...
- Так, я Макар!- я сам представився.
- Ви Макар Романов! Повірити не можу! Ви відомий футболіст!
- Ви любите футбол?- складно повірити у це.
- Я ходжу на усі матчі клубу "Ураган"!- вона посунулась, неохоче...й представила свого чоловіка.
- Це Давид, мій чоловік, він фанат футболу!
Давид простяг мені руку, я потиснув.
- Можна біля вас присісти?
Блондинка вміло фліртувала, не зважаючи на Тоню й свого чоловіка...як низько.
Я посунувся і посміхнувся, професійна звичка, вироблена роками, поводитися мило з фанатами.
Ми розмовляли з новими знайомими, які принесли вино, вони розповідали про себе і випитували про нас. Тоня скромно відмовчувалась і поводитися мило з Марією, яка настирно усіх поправляла і просила називати її Марі на французький лад.
- Де Ви познайомились?(Марі)
- Це наша весільна подорож! Познайомились ми нещодавно...довга історія! - я також не хотів їм усе розповідати. Навіщо?
Марі, перемикнулася на мене, і все розпитувала, посміхалась...
Я піднявся...
- Приємно було познайомитись, та завтра рано вставати!
Уже в кімнаті я глянув на двохярусне ліжко. Буде дуже зручно спати.
Тоня.
Я познайомилась із Марі на кухні, мила, приємна жінка, вона поділилась зі мною посудом і овочами.
Коли вона підійшла до нас на терасі й побачила Макара, то одразу перемінилась. Марі відверто до нього чіплялася, а її груди, ледь не випадали з кофтини яку вона навмисно стягнула у низ.
Я не ревнувала, та й Макар зовсім не піддавався її впливу. Просто...біля таких чоловіків, завжди будуть крутитися такі Марі... Сьогодні він не звернув увагу, а завтра прийде інша...я це прекрасно розуміла, й боротися з цим марно.
Сумно...
А може моя реакція, наслідок моєї невпевненості?
Або страх, бути знову обманутою!
Спали ми окремо, двохярусне ліжко, ну дуже цікаво, я б назвала його вбивцею романтики.
Вставати на сходження потрібно о 5 ранку. Дуже рано... ми не виспані, швидко поснідали. Навколо – суцільна темрява і мороз, підйом крутий, каміння слизьке, і вітер сильно дує.
Дорога була важкою, під ногами була застигла лава, дуже гостра.
- Антоніна, я запам'ятаю цей вулкан надовго, особливо дорогу!
- О так! Знаєш, це найбільша пригода у моєму житті!І я точно її не забуду!
- Так, ця дорога смерті неповторна, але є плюси, назад більшу частину дороги проїдемо у підіймачі!
Я побачила неподалік від нас великий ключ із червоним великим бантом.
- Поглянь! Це наш трофей!- ми у двох підійшли та витягли ключ.
На вершині вулкану було дивовижно, хмар можна торкатись руками, буквально. Вітер і мороз мене не хвилював, звісно холодно, та я відігнала це на задній план й насолоджувалась кожною хвилиною. Секундами що невпинно бігли, канули в небуття й не повторяться ніколи...
Чомусь на вершині вулкану, мене охопили спогади минулого, уривки мого життя прокручувались у голові. Дитинство, юнацтво. Я завжди була слухняною дівчинкою, навіть правильною, ніколи не підводила батьків, приходила вчасно, не тікала з подругами, не курила не пила,  з хлопцями не гуляла!!!
О Господи, як же скучно я жила...
Спогади про інститут, я старанно вчилась, усе здавала сама, була однією з кращих на курсі...
Одруження з Антоном, я так старалась бути гарною дружиною, не влаштовувала скандалів, готувала тільки те що він любить, ми навіть ходили туди куди він хоче...
Яка ж я дурепа!
Діти, моя радість...та згадуючи усе, було важко.
Важко проходили вагітності, болісні роди, недоспані ночі...
А потім усе розсипалось, і я залишилась сама... Та я не скучала за Антоном, я знала, що так краще, що ми давно чужі один одному і проживали разом тільки із за звички...
Я вдихала холодне повітря і яскраво відчувала як воно заповнює мої легені, робила все глибші вдихи, дивилась на краєвид й старалась нарешті почати Жити!
По справжньому!