Розділ 9.

Макар.
Жахливий день!!! Підніматись на схили, опускатися по слизькому камінні, іти тропічним лісом з безліччю диких тварин, в'їдливих комах...
А ще кілька чоловіків зі знімальної групи, що йшли то позаду, то попереду зі своїми камерами. В той момент я хотів плюнути на все і повернутися до Києва, навіть не знаю, що мене стримало...
Нести важкий рюкзак, бо більшість речей ніс я (я спеціально переклав важкі речі Тоні у свій) було виснажливо.
Навіть для мене, професійного футболіста, це було важко.
Коли ми отаборились, й вечеряли, м'ясо було божественне, чи то я просто такий голодний? Мабуть, голодний. А чай смачний, хоть я не люблю чай.
- Як тобі ліс, похід?- мені було цікаво послухати думку Тоні, бо виглядала вона спокійною, втомленою, але не злою не такою роздратованою як я!
Я згадав більшість своїх знайомих жінок, які просто б не погодились на похід, які б не пройшли цей шлях, особливо без ниття, істерик, жалості до себе. Які б не змогли вийти з дому без макіяжу і підборів. А моя колишня дружина...навіть підраховувати не хочу, скільки вона потратила на фітнес тренерів, та у справжній ліс, вона б не пішла, не милась би у холодній воді...
І ці роздуми якось втихомирили мене.
І я ще раз подивився на Тоню, якось по іншому, як на витривалу, привабливу жінку, бо у спортивному костюмі й кросівках виглядала дуже природною, вона гармонійно вписувалася у навколишній ландшафт, і підкреслювала його...собою.
- Ліс дуже красивий...ніколи такого не бачила. А ти бачив які великі папороті?
- Як у фільмі "Парку юрського періоду"!!
- Так! Саме так, я весь час чекаю що звідти динозавр вистрибне!- Тоня засміялась...
- Макар, все хотіла запитати. Чому ти злий?
- Мене злить, що нас підірвали із комфортного будинку і заставляють спати у наметі! А тебе це не злить?
- Злить, та я чекала щось схожого, бо у кожній передачі, парам придумують випробування! Правда у наметах нікому не доводилось спати. Це, мабуть, для нас сценаристи постарались.
Тоня знову на мене дивиться і не наважується запитати...
- Що ще? Питай!
- Ти вчора питав мене, чому я розлучилась...А ти чому?
Я оторопів, звідки вона знає що я був одружений, ні телефонів ні доступу до інтернету у нас не має(правила конкурсу)...Хотя про це рік тому говорили усі, й крутилося по телебаченню і журнали й інтернет...А ще здається я проговорився на нашій першій вечері...
Та, я не чекав, що доведеться порпатись у власній брудній білизні, розповідати про Вероніку...От про цю суку, я точно не хочу згадувати.
- Ну раз ти знаєш, що я був одружений, то і причина тобі відома!- так я грубий...а що зробиш, життя взагалі не справедливе.
- Я хотіла почути твою версію, а не журнальну...
Це удар нижче пояса... Та я все одно не бажаю про це говорити. Знову згадувати моє приниження, плітки... п'янство і довгі загули. Та я більше побивався через свою тупість, що раніше не помітив, а не через Вероніку. На неї мені давно начхати. Не розумію, чому? Як я міг так довго не побачити її справжню...
А ще я не хотів розпочинати цю тему, бо коли почну говорити, Тоня побачить мене з іншого боку, я не зможу стримати негативних емоцій, матів й образ в сторону колишньої. А ще з мого язика обов'язково зірвуться фрази про жінок, про шлюб...так Тоня точно зрозуміє, що мені не те що одружуватись, а й заводити довгі стосунки не хочеться...ніколи...
А вона іншого типу жінка, принципі, такі мені ніколи й не зустрічались...
- Розкажи про дітей!- я вирішив перевести тему, а діти безвідмовна тема для мам...
- Сашці 5, він ходить у садок, часто б'ється з іншими хлопчиками, й вихователька скаржиться на непосидючий характер. Він дуже активний, не може всидіти на місці й 5 хвилин. Любить тварин, машинки, грати футбол...
- Футбол? Справді? Я також!
- Який збіг!- сміх Тоні, милий та заспокійливий для мене.
- Уляна, спокійніша, любить малювати, співати, ходить у третій клас й на акторські курси в кіностудію, обожнює грати Джульєтту, та думає, що вона дуже доросла. Вони весь час сперечаються, штовхаються і сваряться на всьому. Я вибилась із сил, шукаючи між ними компромісу, все марно, усі рядять зачекати, що вони переростуть!- Тоня задумалась...
- Макар, ти любиш дітей?
- Важко сказати, я одна дитина у сім'ї, та все мріяв про брата чи навіть сестричку. І батьки хотіли ще дітей та більше не змогли народити... І вони все надіялися на мене, хочуть відігратися на внуках, та і тут халепа... Та і я весь час у роз'їздах...Я ніколи не проводив час з дітьми, бо й племінників не маю.
І я захотів познайомитись з дітьми Тоні, просто цікаво їх побачити, зіграти в футбол з Сашкою... Почути як Уляна читає уривок із Шекспіра, бо навіть уявити не можу, як восьмирічна дівчинка може любити п'єсу " Ромео і Джульєтта".
Діти, основна причина ненависті до Вероніки, як вона могла так вчинити...вона могла кинути мене, та не убивати нашу дитину, яким же звіром треба бути, щоб піти на...
Ці думки отруюють мене з середини... І не дають рухатись далі.
Ранок почався із розпалення вогню і готування чаю, потім миття у джерелі й легкий сніданок.
І далі дорога, до вечора ми маємо дійти до притулку, принизливо звучить, ми ж не безпритульні!
- Антоніна, наступну ніч ночуватимемо на нормальному ліжку, сподіваюся!