Розділ 5.

Склавши продукти у машину, ми поїхали вулицею, та не у сторону дому!
- Куди ми?
- Побачиш!
- А ти можеш хоч інколи ділитися своїми планами, і брати до уваги чужу думку?
- Не зрозумів?!
- Ти нічого не сказав, сам вирішив брати машину на прокат!
- Так простіше пересуватись!
- На касі ти не врахував моє бажання!
- Антоніна, не сміши мене, за продукти я здатний сам заплатити!
- Я також! Я доросла жінка, працюю, заробляю, може не так багато як ти, але...
- Я б поспорив із висловом доросла жінка, бо вчора увечері ти поводилась як сором'язлива не займана дівчинка!
- Просто ми ледь знайомі!
- Ми одружені й вчора була наша перша шлюбна ніч! Я знаю що ти думаєш, що це тільки шоу, але ти прийняла правила гри коли погодилась, тому...
- Ти просто не привик коли тобі відмовляють!
- Не правда!
- Правда!
Як з ним складно! Я ж розуміла, що вчора просто злякалась. І не його, хоча, ми й справді ледь знайомі, більше себе.
Мені важко себе відпустити, розслабитись, відпочити. Скільки років я не вдихала на повні груди, що просто розучилась це робити.
Я звикла за все відповідати, за дітей, їхній зовнішній вигляд, здоров'я, Уляна часто хворіла, Сашка набрався і тоді починалося веселе життя. Я брала відпустку своїм коштом у не вдоволеного директора, і лікувала малих вдома.
Коли народилась Уля, я нічого не знала про дітей, тим більше про безліч їхніх хвороб, а тепер, я, мабуть, магістр медичних наук!
За продукти і їжу в домі, за прибирання, ремонт, комунальні...і ще безліч всього.
Тому розслабитись для мене дуже важко, бо вага відповідальності давить...
Подивилась на футболіста і...які у нас різні світи, для нього все так просто...

Ми зайшли у ресторанчик на березі океану, сіли за столик біля великого вікна. Тут були диванчики, а не крісла і Макар сів близько біля мене, я напружилась ..
Я подумки себе сварила за власну реакцію! За накручування!
- Що будеш?
Я відкрила меню, усе по іспанські, а ціни...
- Запитав твою думку, але якщо хочеш, можу зробити замовлення сам?
Я махнула головою.
Макар.
У ресторані я сів близько біля, Тоні, сам не розумію чому. Переважно я тримаю дистанцію, бережу особистий простір, секс не рахується.
Дивно, але це так. Чоловік може спати з жінкою, та потім, після закінчення процесу, побути біля неї, сидіти близько, тримати за руку ні. Це тільки, якщо у голові відбуваються хімічні процеси кохання!
Та я уже дорослий хлопчик і таким не страждаю, обмежуюсь тільки сексом.
Повертаємось до питання, навіщо я сів біля Тоні ...?
Можливо мене веселила її замкнутість і я хотів підібратись ближче?
Нам принесли здоровенну тацю з морепродуктами (2 рибини, мідії, королівські креветки, гребінці, кальмари, смачний соус та салат).
Це не було найдорожчим блюдом у ресторані й сам ресторан посередній, нічого особливого та Тоня дивилась із захватом, з цікавістю розглядала.
- Сподіваюся, ти любиш морепродукти?
- Якщо чесно, більшість із присутніх на таці, навіть не пробувала!
- Тоді пробуй і скажеш свою думку!
Я люблю морепродукти, часто їх їм як і іспанську кухню.
Тоня.
Я розглядала тацю із морепродуктами, виглядало дуже апетитно і так екзотично.
Я розпочала із риби, дуже смачна із соком лайму, перейшла до креветок, їх я просто їла, тому точно знаю що смачні. А от, мідії мені не сподобались, як і те, що їх потрібно діставати із мушлі.
Наколола на вилку, щось незнайоме...
- Це гребінець, спробуй!- Макар впевнено їв і нічого не розглядав, хіба що мене, чи то посміюючись, що я неук чи що...
Я пробувала гребінець, і таки так, смачно. А от кальмар мені категорично не сподобався, ледь проковтнула.
Офіціант прибрав зі столу і приніс нам, здається каву.
- Баракіто– кава по-Канарські : збите молоко та кориця, еспресо, лимонний лікер, ром, згущене молоко.
Прокоментував мені Макар. І трішки під достало що він усе знає, а я ні. Треба виправляти ситуацію. Шкода, що інтернету немає.
- У багатьох країнах був?
- Так, моя футбольна команда часто грає у виїзних матчах!
- А чому саме футбол?
- Ти це питаєш, бо вважаєш, що футбол тільки гра, хобі й аж ніяк не основний заробіток? Процентів 90 так думає!
- Я просто запитала, не хотіла образити...
- Я не ображаюсь...
- То розкажи як ти став футболістом.
Макар задумався і я уже думала, що тема закрита, він не хоче розповідати...
- Відколи себе пам'ятаю, граю футбол, перший м'яч мені подарували на день народження на 5 років, я з ним не розлучався, все носив з собою. На вулиці м'яч був тільки у мене, тому всі приходили до мого дому і чекали, коли я вийду.
Я виходив і вважав себе, дуже поважним, диктував правила гри... І грати в мене виходило краще всіх.
В першому класі я грав футбол за шкільну команду, я був наймолодшим членом команди, в п'ятому класі, я став капітаном і від тоді я ним і є.
Моя команда вигравала усі матчі, після закінчення школи я не представляв як можу зв'язати життя з чимось іншим. Наприклад, стати юристом, як хотіли мої батьки.
У нас було багато сварок на цю тему, батько категорично виступав проти футболу як професії, казав, що я все життя буду бігати по полю, як хлопчиська, за мізерну плату.
Мати підтримувала його думку, та так різко не виражалася.
Я заслухалась історією Макара...
- І що було дальше? Ти поступив на юридичний, як хотіли батьки?
- Звісно ні! Я пішов з дому, місяць жив у спортивному залі, готувався, тренувався і поступив у Олімпійський коледж імені Івана Піддубного на відділення футболу, разом зі своїм найкращим другом Мішкою. Ти його бачила на нашій весільні церемонії.
- Ого, вражаюче! Ти дуже наполегливий! А Міша, твій друг, також грає у твоїй команді?
- Уже ні...Він отримав травму під час матчу, після чого з футболом довелось зав'язати.
- Прикро.
- Так.