Розділ 14: Друзі?

— Цей, а от куди ми прямуємо?

Ігніс йшов разом з Евелін, Каєном і Умброю. Евелін посміхнулася, і хіхікнула.

— Зараз йдемо до мого друга, з яким я листуюся вже декілька років. Я йому повідомила про наш прихід! До речі, а ви завжди будете ходити з нами? Ні, не подумайте, ми з Каєном то не проти, але хіба на вас ніхто не чекає вдома? Може, рідні, чи брати, чи сестри?

І настала тиша. Умбра лише похитав головою, а Ігніс стиснув кулаки. Каєн мовчки дивився на те, як Евелін непокоїлася, і розгублено прикрила рота руками.

— Ох... Вибачте... Вибачте мене будь ласка...

Ігніс похитав головою.

— Евелін, ти ні в чому не винна. Ти ж не знала... Я  круглий сирота, і маркіз одного дня розгледів у мені талант. Я жив, тримаючи в руках меч, і пишаючись тим, що я зможу захистити людей. Моя мама мене покинула ще малого, а батько був п'яницею. Мене забрали до особняка, і виховували разом з його сином. Я довіряв йому, але нажаль, помилився. Зараз я напевно, перебуваю в розшуку, при тому мені нікуди було піти... Я думав, що помру, поки не зустрів вас. Не можу я попросити, щоб побути з вами трішки довше? Поки ви зі мною, я відчуваю, як все стає таким чарівним...

— Ідіоте, звісно, що це так! Ми ж ельфи! Добре, можеш залишитися з нами, як сестра буде не проти. Але якщо щось вчинеш, ми одразу залишимо тебе, знай!

Каєн відвернувся, дивлячись на Евелін. Та тільки посміялася.

— Якщо ви самотні, то може станемо сім'єю для один одного? Як вам? Ніхто і ніколи не залишить вас, поки ми разом, і ви не будете відчувати себе самотніми, обіцяю!

Умбра зупинився. В нього спалахнули очі, і губи трішки піднялися вгору. Чорні очі, які здавалось, були здатні тільки побачити пітьму навколо, наповнилися прекрасними барвами, і відзеркалювали природу, яка їх оточувала. Він міг тільки кивнути... А слова, які він хотів сказати, не могли виступати з його рота. В цей момент він відчув, як всередині щось стиснулося. "Ти настільки прекрасна і добра, що я не бачив нікого, хто був би добріший за тебе. Але в одночас мені тебе шкода. Ти занадто розчаруєшся в інших..."

Ось що казали його очі, але цього ніхто не зрозуміє. Всередині перемішалися теплота і жаль, вони ж викликали велику бурю емоцій всередині.

А Ігніс без вагань посміхався.

— Тож, ми тепер сім'я? Як незвично, завжди хотів мати щось таке. — він ніяково засміявся. Посмішка була щирою і теплою, а його очі відзеркалювали слова подяки і потіхи. — Повірити не можу, в мене з'явилася сім'я!

— Тц. Евелін, ти занадто просто мислиш. — Каєн нахмурився.

— Може й так, але хіба нас мама не вчила саме цьому? — дівчина посміхнулася.

— Роби що хочеш. Але якщо він щось тобі зробить, я виб'ю з нього всю душу, і кину помирати. — ельф пішов швидше, щоб не бачити обличчя цих двох.

— Каєне, хіба це не жорстоко? Чому ти такий недовірливий до всіх? Вони хороші! Таких людей я розрізняю по погляду!

— Та звідки ти будеш їх розрізняти, якщо ми все життя бачили лише наш дім, мамин сад, і ліс?! А також не забувай, що ми жили серед ельфів, а люди зовсім друга раса! І не веди себе так нерозумно, маминих романів начиталася, і ведеш себе таким способом! Хто тебе вперше побаче, подумає, що ти все на світі бачила! - Каєн тицьнув пальцем в чоло Евелін.

— Ай, боляче! Я тебе зрозуміла, брате...