Розділ 11: Несподівана зустріч

Червоний ліс.

Чому я продовжую тікати? Я вже нічого не боюсь. Всі страждання сховались разом зі страхом в моєму серці. Я проник у тінь одного з вампірів, тому ніхто мене не бачить. "Тіньова пастка" - техніка, яку не використовують років як двісті. Чим же вона мені так приглянулася? У кожної істоти є своя тінь. Я просто або проникаю в неї, або поглинаю її. Тінь - це те ж саме, що і життєва енергія, тому можна навіть не торкатися здобичі, а просто і швидко позбутися найголовнішого. Ті чортові кайдани позбавили мене сил, вийде протриматися максимум дві години. Надіюся, він коли небудь вийде із в'язниці, а потім мені дорога відкрита.

***

— Ти це куди?

— Та подихати свіжим повітрям, тут щось дуже тхне...

Ох, а запах приховати не вийшло. Занадто мало енергії...

— Серйозно? - він принюхався — Чувак, фу! Скільки днів, чорт візьми, ти не мився? Невже ти з таким смородом увесь день проходив?

— Що? Так я ж як завжди після патруля помився, і знову став...

— Та кому ти вуха чешеш? Хоч на вулицю вийди!

Так! Ось воно!

— Ну тоді спочатку, напевно, душ ще раз прийму...

Якраз! Буде йти на вулицю! І чому я такий везучий? - Умбра посміхнувся сам до себе.

За кордонами Весняного Лісу

Евелін вирішила пройтися трішки далі, щоб нікому не заважати. Вона крокувала серед лісу, коли раптом зустріла юнака, вкритого від голови до п'ят кров'ю. Здивуванням завмерла на мить, почала до нього говорити, щоб зрозуміти, що він не знепритомнів.

— Привіт? 

Юнак повільно повернув голову, випромінюючи чорні очі, наповнені біллю і ненавистю. Однак, неначе зміна під впливом невидимого струменя, його погляд раптово став лагідним, ніби хмара непорозуміння відійшла. Його очі змінились на більш спокійні, навіть якось сумнівно, а серце в них виявило відблиск вибачення та загадковості.

— Хто ти? Як ти сюди потрапив? - вона підійшла до нього ближче. Він ніяк не реагував на її дії. Ельфійка присіла, дістала з карману бинти, які їй поклав брат "про всяк випадок", і почала промивати рани водою, яку набрала зі ставка неподалік. Здавалося, він трішки здригнувся, але лежав спокійно. Кров злилася з довгим волоссям, і було не розпізнати, якого воно кольору.

— І хто ж так тебе покалічив? - її серце відчувало глибоке співчуття, мов гірський потік розчулених емоцій. У смарагдових очах, що вражали своєю ясністю, розцвітали сльози, як ранкова роса на бутонах ніжної троянди. І в цьому хвилевому потоці емоцій, вона віддавала шану своєму болю, щоб в ньому народилося щось нове - красиве, схоже на промінь надії, що танцює на її сумних очах.

Умбра стежив за нею з непорушною темністю своїх очей, не здатних розгадати мову сльоз. Для нього було чужим розуміти, чому вона плаче, бо в його житті ніхто ще ніколи не обдаровував його жалем чи співчуттям. В його непорушній тіні були відсутні відгуки власних емоцій, і він лишався спостерігачем за тим, що відбувається в світі емоцій, якому йому було важко доторкатися.

— Фух, - Евелін закінчила замотувати йому руки. — Мене звати Евелін. Хочеш пити?

Вона піднесла до його рота флягу з водою. Умбра жадібно ковтав чисту воду, яку йому доводилося пити дуже давно. Ніби вся напруга зійшла з тіла, йому було так спокійно, як ніколи в своєму житті...

— Як тебе звуть? Скоро до мене прийде мій брат, і ми допоможемо тобі. Ох... - ельфійка здригнулася, зберігаючи вираз здивування на своєму тендітному обличчі. Її очі розширилися, віддзеркалюючи неймовірний шок і біль перед образом відірваних кликів і відрізаного язика. На її губах вирвалось німе питання, а серце затрясло від враження перед непередбачуваною трагедією, яка розгорталася перед нею.

Замість слів, Умбра обрав інший шлях. Піднявши одну з забинтованих рук, з яких рани ще кровоточили, він рішуче вивів пальцем по землі, залишаючи слід, що відтінявся червонуватим. Літерами, схожими на тіньовий танець, він написав "Умбра Шедоу", намагаючись передати свою історію без зайвих слів, прагнучи відтворити в мові жестів те, що втратив у своїй мові слів.

— Умбра, яке чудове ім'я! Тебе, напевно, мама також любила... — Евелін старалася подолати бар'єр між ними, щоб він почував себе більш вільно. — Ті бинти забруднилися, давай я тобі зміню їх, щоб було стерильно.

Його пальці продовжили свій німий танець по землі, утворюючи відповідь, яка звучала в безмовних слідах: "Я не знаю своїх батьків." Червоний шлях крові став не лише мовою втрат, а й самотності, віддзеркалюючи його таємничу історію на льодяній підстилці лісу.

— Ох, вибач мене будь ласка! В мене язик без кісток! Ой, а ще, постарайся нічого не писати на землі, бо мені прийдеться ще раз змінювати бинти, що може бути боляче, оскільки в тебе відкрита рана. Якщо буду часто змінювати бинти, то та зап'ястях в тебе будуть шрами.

Він тихо кивнув. Щось в сон клонить і очі злипаються... Так спокійно і добре... Умбра ніколи себе не відчував так легко, як зараз. Ніби все в цьому житті за мить розтопилося, і переьворилося на щось тепле, радісне...

Евелін посміхнулася, і підклала під його голову свою сумку.

— Ти, напевно, дуже втомився. Поспи, я побуду з тобою. - Евелін подивилася на нього з відблиском жалю в очах.

Ніхто, ніколи раніше... Так на нього не дивився. Невже вона вважає, що ьам якийсь бідний, і мені потрібна поміч? Хоч у мене язика й не має, але я можу ясно мислити. Щось... Зжимається в грудях... Але попри це... Так спокійно...