Розділ 8: Умбра Шедоу

Червоний Ліс. Приблизно 10 днів верхи від Золотого Лісу.

— Що там він, ще не здох?

— Та де там. Що вже не робили, та живий. 

— Замикали його в тюрязі без їжі й води?

— Ага, там входиш, аж темінь очі роз'їдає.

— А що ж нам робити?

— Давай його заколимо. Та собака все одно вважається злодієм, та й в кайдани закутаний.

— Але ж... Він найманий вбивця. Ти впевнений, що буде так просто?

— Йому вже язика відрізали, при тому, він, напевно, вже давно з глузду зійшов. Нам залишилося лише допомогти йому відправитися на той світ. Ми зробимо добру справу, - він розсміявся.

— Хах, ти правий. Залишилося тільки дочекатися слушного моменту.

Темниця Червоного Лісу

Для мене вже нічого не має значення. Я вирвався з тих жахливих кайдан, і темінь, що колись роз'їдала очі, здається мені звичним явищем. Огидний на смак мох, брудна вода, яка капала зверху. В дитинстві мене вже замикали в такому місці. Головне, це пам'ятати, хто ти, ким ти був, і скільки тобі років. Не знаю, скільки я тоді просидів, але пам'ятаю, що я був дванадцятирічним сиротою. Інших вампірів замикали за сусідніми камерами, і тоді хоч їжу давали. Нікого не залишилося в живих. Єдине, що я зрозумів, це те, що моя мрія ніколи не здійсниться. Замовниками були ті люди, яких мені потрібно було вбити. Ці ж люди зробили з мене вбивцю, мучивши шість років. Вампіри вбивали один одного заради того, щоб вижити. Стальні двері мені ніяк не пробити, тому буду чекати, поки їх не відкриють якісь дурні, які захочуть мене вбити. Хоч і вибрався з кайданів, але всі руки в крові. Шкіри не має на тих містах, де знімав. Чому ж я не відчуваю біль? Скільки пройшло з моменту, як мене знову закрили? Рік, чи може місяць? А може, всього навсього тиждень, часи якого йдуть дуже повільно?

Замки почали відмикатись. А ось і вони.

— Чуєш, братан, мені якось лячно.

— І чому ж? Це просто нікчемний вбивця. А якщо нам з тобою за його вбивство нагороду видадуть?

— Та ти що?

— Серйозно кажу, ми... - він спинився. — Кхек! - вмить вампір упав на землю, забруднивши підлогу кров'ю, яка текла з шиї. 

А вбивця причаївся в кутку тої непроглядної темряви з ножом, який мав бути в його серці. З ножа капнули маленькі каплі крові. Він ненавидів цей запах, але, щоб вижити в цьому жахливому світі, потрібно бути холоднокровним і не показувати свої емоції.

Другий чоловік стояв, і дивився в темінь. Він не міг ні слова промовити, ні пальцем ворухнутися.

— ААКХК! - вбивця вже стояв перед своєю здобиччю, і одним різким махом руки перерізав горлянку. Його кров перемішалася з кров'ю трупів, і утворили відчуття запаху, який не можна забути. 

У мерзотному просторі в'язниці дві жертви спочивають, горлянки в них відкриті, і червоний потік крові зливається на льодяну підлогу. Очі трупів втратили своє світло через безжалісність пітьми, а залізні двері, що раніше тримали секрети за собою, тепер стоять розкритими. Вбивця, визволений від кайданів, стоїть тут із розпорошеною шкірою на зап'ястях, струмуючи кров'ю, яка об'єдналася з тілами його безжальних жертв. Ось такий вигляд він створював. Його недоглянуте довге чорне волосся, і такого ж кольору пусті очі злилися з темрявою. Залишивши за собою малу калюжу крові, він немовби розчинився в пітьмі. 

Умбра Шедоу, легендарний вбивця і найманець. Найпрекрасніший інформатор, але, звідки він знає стільки інформації, невідомо. Вбивці його називають "Жрецем смерті" і проходять за десять доріг. Вбивця, найстрашніший вампір у всьому Червоному Лісі, на волі. Що ж він буде робити далі?