Розділ 5: Знаменна зустріч

У глибокому лісі, де гілки терпляче шепочуть свої секрети, ельфи Каєн і Евелін знашли пристановище після втечі з Весняного Лісу. Лагідний шелест листя був їх новим супутником. Коли Евелін спокійно спала серед трав та квітів, Каєн, збираючи лісові скарби, знайшов глибоку печеру, де поклав на мох з листям тендітну та ніжну Евелін. Багаття тремтіло в підземній глибині, як вірний страж світла.Він виготовив постіль, обережно розклавши м'які листя, і, оселившись, Каєн вирішив пригостити Евелін власноруч зібраними ягодами. Легко торкаючись її плеча, він пробудив сестрицю, очі якої підблискували світлом зорі.

 - Евелін, прокинься,- шепотів він, даруючи їй усмішку - подивись, як ліс виглядає в світлі вогню, а ось для тебе ягоди, щоб наша дорога була солодшою.

Евелін також посміхнулася.

 - Дякую, братику.

Вони спільно сиділи біля вогнища, вислуховуючи спів лісових птахів та шепіт вітру, який ніс пахощі свіжої зеленої трави. Та, незабаром, з-під темних хмар пішов свіжий дощ. Вогонь захищав цих двох від холодного вітру, а краплі дощу не сміли навіть підступити за стінами високої печери.

***

Ігніс був виснажений безперервним дощем, який лився невпинно, неначе вирішив перетворити світ на великий водяний лабіринт. Втомлений вітром, що пронизував до кісток, лицар вирішив шукати пристанища, де вітер і дощ не зможуть долати його відчайдушну волю. Він, втомлений до мозку кісток, знайшов утіху в глибокій печері, де вогонь боровся зі зливою за право освітити темряву. Проте, коли він увійшов у пристановище, побачив двох людей. Вони пригорталися один до одного, щоб можна було більше зігрітися. Затінені мантіями, їхні обличчя залишалися таємницею, але смарагдові очі проблискували, немов віддзеркалюючи внутрішній вогонь їхніх душ. Волосся, ховаючись під капюшонами, м'яко мерехтіло, як золотиста весняна трава, сплетена вітром.

 - Кайене, це хто? - промовила дівчина, голос якої звучав, наче пісня, сповнена таємниць лісу. Відчуття захисту та об'єднання стало сильнішим, ніж будь-який дощ чи страх перед зливою.

Хлопець, що сидів поруч, невдоволено пирхнув:

 - Напевно, це якийсь дивак, не зважай.

Дівчина звільнилася з обіймів, і встала, і легенько притупнула своєю маленькою і тендітною ніжкою.

 - Кайене, нечемно ж так!

Вона підійшла до Ігніса, і з цікавістю промовила:

 - Я Евелін, це мій брат - Каєн. А ти ким будеш?

 - Мене звати Ігніс. 

Вона радісно посміхнулась. 

 - Чудово, от і познайомилися! Сідай з нами! Ти ж не проти, Кай? 

Той спочатку хотів заперечити, але як тільки побачив її посмішку, одразу змінив своє рішення.

— Ем, ні...

— Дякую, братику! Чому стоїш? Сідай!

Ігніс не знав що й робити. Цей солодкий голос ніби причаровував і заспокіював його, але ж чи правильно буде, якщо він сяде поруч з ними?

— Д-добре...

Він підійшов і сів біля Каєна. В свою чергу, Евелін сіла біля Ігніса. Мерехтіння вогників заспокіювало і зігрівало Ігніса, він відчував, що хоче сидіти тут вічно.

— А скільки тобі років? І чому у тебе вуха такі маленькі і округлі? Ти дивний!

— Каєн! Будь ласка, не забувай про манери.

Ігніс трішки здивувався.

— Мені шістнадцять, але що не так з моїми вухами?

— Неймовірно! Так ми однолітки! До речі, ти куди тримаєш шлях? - Евелін зняла капюшон.

— Ти... Ельф?

Медове волосся ельфійки м'яко мерехтіло у вогні, а її смарагдові очі переливалтся цікавістю і роздумами. Вона подивилися на Ігніса, і в його душі відчувалася відчувалася якась невидима злагода, мов під час спільного занурення у таємничий світ.

— Так. А ти русалка, фея, чи людина?

На відміну від ельфів, вампірів, звіролюдей і монстрів, русалки та феї здатні змінювати свою зовнішність на людську. У вампірів загострені передні ікла, і трішки загострені вуха. У монстрів же, на голові гострий ріг, який не розрубиш навіть стальним мечем, і загострені зіниці. У звіролюдей замість людських вух, вуха тої істоти, якою вони народилися. Точніше, спочатку народжуються, наприклад, кошенята, і у віці п'яти років вони перетворюються на істоту з людською подобою, але залишаються вуха, хвіст і пазурі. Русалки ж плавають за допомогою риб'ячого хвоста у воді, а коли виходять на сушу, його скидають. Якщо вони захочуть жити у воді після життя на суші, то хвіст знову відросте. Феї можуть як посилати кошмари на людей, так і солодкі сни. Єдине, що відрізняє фею від людини, це крила метелика, які можна відрізати, і відростити заново. Ельфи ж набагато красивіші за людей, у них загострені вуха, та золота кров. Кров, крапля якої може залікувати всі хвороби і рани. Але вони не можуть лікувати соплеменців, бо це не дасть ніякого ефекту. Після того, як люди побалили кров ельфів, пройшло більше п'яти тисяч років. Вони так уміло переховувалися, що ніхто не міг їх знайти. І ось, прямо передо мною сидить ельфійка, кров якої цінніша за будь-яке золото на всьому світі. Вона довірилася мені, і тому, я зроблю все можливе, щоб не опорочити її ім'я.

— Я людина. Я нікуди не прямую, та і мрії в мене не має.

—Ти людина!? - вмить її очі заграли загадковими і різнокольоровими барвами. 

— Каєне, подивись, перед нами сидить людина! Зніми вже цей капюшон! - вона підійшла до Каєна, і зняла його капюшон. Зовнішність у них була схожа. Ігніс був переповнений цікавістю.

— А можна запитання?

Евелін посміхнулася. 

— Так, мо...

— Краще не запитуй. - її перебив Кай.

 Евелін одразу нахмурилася.

І чому ж він лізе? Я ж не в нього питаю. Ігніс все одно вирішив запитати.

— Чи у всіх ельфів зелені очі і медове волосся?

— Хм... Так, але у кожного ельфа свій відтінок цього кольору. У нас з братом однакові відтінки, тому що ми - брат і сестра.

— Ясно...

— Я так давно хотіла побачити людей! А це правда, що вони - найщасливіші створіння у світі? А вони їдять цукерки? А чому маленькі люди часто плачуть? Чи це правда, що вони люблять і ніколи не кривдять один одного? А це правда, що у них сімейні відносини значно тепліші, ніж ельфійські? А що таке горілка?