Розділ 3: План щасливого життя

Евелін і Каєн вирішили втекти з Весняного лісу, оскільки їх тривожили думки, що хтось із них стане заступником цього лісу.

 - Ми перенесли план втечі на досить великий час. - нагадала Евелін.

 - Так, більше не має сенсу тягнути, але... - Каю це місце дуже нагадувало час, проведений з матір'ю, і він знав, що буде досить тяжко здійснити мрію своєї сестри. 

 - Га? Тобі погано? - Евелін поклала руку йому на чоло.

 - Ні, не зважай. Давай втілимо його сьогодні.

 - Точно все гаразд? Ти... Не хочеш покидати нашу матінку? Я... Також сумую. Але вона веліла знайти нам те омріяне щастя. Думаю, вона вибачить нам це.

 - Так... Але якщо ми не знайдемо його в племені людей?

 - То підемо шукати далі. - Евелін, наповнена ентузіазмом, вирішила, що подорожувати по всьому світу з Каєном це вже є щастя.

Сховавшись в тіні величезних вершин дерев, вони обговорюють план бігства, розрахований на ніч, коли ліс вкривається містичними відтінками.

***

Переплутавшись серед високих стовбурів, вони надягли на себе чорні мантії, щоб уникати уваги від інших ельфів та вартових. Вони подорожують невидимими стежками, обходячи дерева і сторожові пункти та зберігаючи свої наміри в таємниці від батька, який інтенсивно зайнятий своєю роботою. Залишаючи за собою мир і стійкість Весняного лісу, Евелін і Каєн глибоко вдихають аромат свіжої трави, який змішується з запахом старовинних книг у таємничому лісовому передмісті. Їхні кроки тихо шепочуть на моховому покриві, коли вони вирушають у велику невідому місцевість, що розташована за межами добре відомого їм лісу.

 - Дивись, Кай. Це дерево, яке любила наша мама. - Евелін підійшла до дерева, та приклала до нього руку.

 - Так... Ми часто сиділи тут разом, і читали книги...

 - Мені дуже подобалось сидіти тут разом із тобою і мамою, але ми не приходили сюди після її смерті.

 -  Я думав, що якщо ми прийдемо сюди, то ти знову засумуєш...

 - Я також так думала... Так, давай подивимося вихід.

Вони розгортають карту, яку знайшли в старому ельфійському архіві, і вирішують, що їхній новий курс поведе в ще невідомий та таємничий край. З кожним кроком ліс стає ще більш моторошнішим, але цікавість переважає страх. 

Проминає час, і починають прокидатися перші промені сонця.

 - А тепер вийшли?

 - Ми вийшли вже кроків як двісті назад.

 - А чому ти казав, що ні? Я спати хочу, в мене все болить.

 - Та ти б далі не пішла. Я так казав, тому що ти б упала посеред шляху, і заснула. А цього нам не потрібно, чи не так? Евелін? Евелін, де ти? - Кайен не на жарт перелякався, але потім повернувся, та побачив Евелін, яка вже солодко спала - Хах, я ж казав. - він посміхнувся, та взяв її на руки. - Давай пройдемо ще трішки, а потім перепочинемо.

І так, перший пункт плану "Щасливе життя" втілився в солодку реальність, але лише на половину.