"Сходження Лорда Драгота(I)"

У смарагдово-синіх кольорах зламанних стін, у теплому, гігантському ліжку, яке закриває простори тих створінь, що так бездумно шукають свою жертву, у власній крові, прибитий цвяхами до дерев’яних балок, спить бродячий чоловік. Вежа поглинула його у свої обійми, коли він заснув на дорозі, мріячи про тепле ліжко. Голова чолов’яги прибита до тіла гострими лезами, які намащені фастоновим зіллям. На кожному лезі знаходилися різноманітні візерунки міфічних тварин, древніх рослин та голови напівлордів. Всього їх було шість, стільки ж як і великих каст підгір’я Абульстану: Омані́йці, Чаргу́ни, Аскаті́йці, Каста Дра́гота, Шубе́ри, Бунорі́йці. Родостени, окрема каста, яка поклонялася напів Лорду Родонну

-Як «прикро» бачити, що останній із Шуберів попав у пастку творіння, яке і зростило його гниле та дике сімейство.

-Пілатію, безкультурно так взяти і говорити з ним, поки він спить! Необхідно трішки зачекати. Все ж фастонове зілля працює на славу, підтримуючи його запас життєвої енергії у ньому, навіть тоді, коли в нього вже немає шиї.

-Гольдрику, ти ніби у минулому бродячий найманець із земель Поста. Здається, відчував губами кров і кишки Родостенів, куштував їх пшеницю із крові полеглих чистоплодних, але зараз ти просиш бути культурним по відношенню до шубера? Король Лоренцій сам же скормив нас цій вежі, у якій ми знаходимося вже близько 70 років.

-Нічого не вдієш і час назад не повернеш, хоча якщо вдаватися до записів Чаргунів…

-Не час зараз вмикати свої ліричні відступи, Голді.

-Гаразд – гаразд. Я хотів зробити невеличкий вступ,  але ти як завжди. – подивився на ліжко Гольдрик. – Пілатію, ти ж маєш розуміти, що ми вже давно не люди, і все що в нас збереглося це голос та характер. Подивись своїм зором на нас зі сторони. У нас виросли крила, повністю деформувалась діафрагма та у нас немає волосся. Ми ніби гаргульї, але в рази моторшні.

-Цього не може бути…

-Ти завжди забуваєш. Твій зір «місяця» допоможе тобі знову згадати, мій вороже.

У темних кутках кімнати почали з’являтися очі. Пілатій Крон поглянув на свого постійно - забутого ворога Гольдрика П’ятикрилого. Він взлетів розправивши свої чотири крила збоку і одне позаду. Висохле тіло Голді, з численних ран якого досі текла кров. Він мусив, мусив її пити, щоб підтримувати в собі сили і не померти на очах Пілатія, адже це значитиме, що він програв війну. З його ребра звисав меч із терен кущів земель Поста, яке знаходилось на сході королівства Альбустану, під владою Родостенів. У меча через сантиметр знаходились криваві мітки, які горіли під зором Пілатія. Мітки Напівлорда Родонна Криваводушого – володаря земель Пости. Кігтями Гольдрик схопився за стіни у кімнаті і посміхнувся. У його роті, окрім ікол, до піднебіння був прибитий шип, який міг убити дитину Напівлордів, що захищенна була кров’ю Лорда Драгота. Гольдрик П’ятикрилий, який знаний для Пілатія як найманець, насправді один із 10 генералів армії солдат Родостену, яке берегло землі Поста від вторгення з моря диких створінь фізінтіїв(1)

-Господи…

-Немає тут бога, Пілатію,  тільки Лорд.

-Поясни, прошу,  Гольдрику, поки я не збожеволів і не знищив все тут, чому ми такі?

-Це створіння, у якому ми знаходимось, бажає, щоб ми були такими. Ми тут мутуємо у щось нове, і я впевнений, що Драгот за нами спостерігає… Тихо, тихо, ПІЛАТІЮ! Ні одного звука. Замовкни!

Із небес донісся сильний крик, який на секунду розірвав дійсність неба та показав світу гігантське око, яке дивилося прямо на вежу.

1 – Древні релікти, що існують в океані Кавітан. Живуть у морських горах та найближче до сплячих вулканів. У найстарішому вулкані – Дошо знаходиться їх повелитель Пірл.

Секунда – і неподалік на полі, що знаходилось у 500 бунт(1) від вежі, впав метеорит, створивши гігантську воронку від вибуху.

Невидимий бар’єр захистив ліс і найближчі поселення від вибухової хвилі та вогню, що горів тільки у воронці.  

-Що це на хрін таке було, Гольдрику?

-Він чує усіх. Він розуміє усіх. Він мислить як усі. Він…

У кімнаті різко пропав звук. Гольдрик говорив, але ніщо почути його не могло. Затихли меблі, затихло ліжко, на якому спав той чоловік, затихли і створіння, що блукали у паралельних вимірах кімнат. Із рота Голді вирвалось лезо, яке розірвало його тіло на шматки, після чого різким ударом перерізало й Пілатія. Залишки їх тіл були покладені до чоловіка, який досі спав. Кров’ю на його тілі були розпечені символи Родонна, Бунора і Драгота.

-Твій Напівлорд ніколи тебе не врятує, останній  із шуберів. – шепотіли голоса навкруги. – Сьогодні тобі пощастило, сьогодні родилось дитя Солінії і Бунора, напівкровний Тодоне́с – син тіні та світла. Його мати сама обрала сосуд для нього, врятувавши і тебе.

Тодонес, якому була лише година після народження, адже час у вежі йде швидше, ніж біжить кінь апокаліпсису, перерізав мечем Гольдрика стіну вежі, аби втікти звідси. Вежа із глибин землі закричала криком, пронизуючи землю.

У селі Брадарон, що розташовувалось на землях Поста,  розкололася земля. Із вирви, що простягала на 1000 номе́рів(2) вниз, виглядувала чиясь спина: уся в шипах, кривава, у порізах. Із ран подеколи виступали очі, що спостерігали вгору, де над краєм обрію плакали жертвопринощики. Каплі сльозу жгли шкіру напівлорда Родонна, який знаходився в анабіозі, очікуючи, коли його батько Драгот попаде метеоритом у його місце, аби розбудити сина свого. Криваводушний – син Драгота і першої жінки земель Поста – Карміли. Лорд обрав її, як ту, що родить йому сина, який захищатиме королівство Альбустан від чужорідних створінь, що жили в океані та поза ним. Взявши кров жінки, та змішавши із нематеріальним сім’ям своїм, він створив створіння, що за день вбило матір, розірвавши її навпіл. Родонн від гніву вдарив у землю, де й розколов її. Після поразки у війні напівлордів він пішов у забуття в ту ж яму, яку й сам сотворив.

1 – 1 км