Частина 15

Гертруда

Гертруда відверто веселилась. Всівшись за столом, вчителька налила чаю своїй гості, а сама з цікавістю читала документ, що її подруга не полінувалась переписати. Валентина, низенька повненька жіночка з кучерявим русявим волоссям, працювала бухгалтером у конторі і нерідко приносила свіжі плітки про те, чим живе керівництво колгоспу. Сьогодні подруга принесла останню сенсацію на селі – письмове звернення «квітководши» до голови агрофірми. Зазвичай Гертруда байдуже слухала, хто там кого підсидів, чи хто вилетів з роботи, бо посварився з головою, проте сьогоднішня новина була дуже незвична.

Квітководша, як і більшість в нинішні часи, жила на копійки, до цього ж часто хворіла, та, на відміну від всіх інших, які мовчки підлаштовувались до ситуації, схоже вирішила щось змінити. Що слугувало причиною – її складні умови життя, двоє дітей «на шиї», чи вроджена впертість, Гертруда не знала. Але вчителька, як і все село, вже з цікавістю спостерігала, що вийде зі спроб тендітної жіночки боротись з наявною ситуацією. На всі попередні звернення Ліді, як і іншим «розумним», що бажали отримати якісь гроші за паї, відповіли, що загальні збори вже визначили порядок і розмір оплат, а все інше має йти на розвиток господарства. Прохання виділити якийсь пай в натурі, керівництво агрофірми взагалі вважало «єрессю» не вартою уваги. Зазвичай надії щось отримати від очільників «перефарбованого» колгоспу безславно помирали, десь там, за порогом кабінету голови, або вилітали з села, разом з прохачем, як корка з шампанського, проте ця жіночка схоже планувала змінити традиції.

«Квітководша» доволі довго безрезультатно оббивала пороги контори і районного керівництва, та схоже надії на добру волю та совість можновладців врешті поховала. Де вона їх взагалі брала, гарне питання. Але замість того аби, як і всі, нарешті змиритись з роллю незмінного жебрака з простягнутою рукою чи виїхати, жінка вирішила пішла іншим шляхом. І почала з письмового звернення, яке мало ефект бомби.

Невідомо де Ліда знайшла адвоката, який то складав, але окрім знання законів, цей юрист мав ще й гарну ерудицію та вбивче почуття гумору. Він взяв кількість хліба, яке видається людям за використання земельного паю, та вирахував, що на одного члена родини квітководши виходило 105 г. Тобто менше, аніж у блокадному Ленінграді під час війни! Цей «цікавий» факт адвокат і повідомив керівництву агрофірми, паралельно поцікавившись в оточенні яких ворогів зараз перебуває їх село. А після риторичних питань, аргументовано пояснив, чому така норма видачі не може бути законною, навіть якщо її затвердили загальні збори хоч десять разів і додав посилання на довгий список нормативних актів, які передбачали право власника паю як виділити його в натурі, так і вільно розпоряджатись своєю власністю. При цьому читалось це звернення настільки легко, що його зміст та небезпечний підтекст, зрозуміли всі, від голови, до останнього забитого колгоспника, який не те що вищої освіти, а і середню іноді міг мати лише на папері.

–Гертруда, ти не уявляєш, як Федосійович сварився після візиту квітководши… Але то після. Коли вона зайшла до кабінету з тим листом, пів контори збіглось послухати під дверями. Всі ж знають, що він таких «розумних» прохачів посилає голосно, вітіювато і не лише на три веселі букви. І всім відомо, що квітководша не з лякливих та вміє цікаво відповідати. Коротше ми чекали на безкоштовну виставу, але не склалось. Вони так тихо розмовляти… Я починаю вірити у плітки, що голова не ризикує на неї кричати, після того, як Ліда попередила, що приходитиме з представниками влади та мікрофоном у кармані, якщо він на неї ще раз підвищить голос.

–То коли ж він тоді сварився?

–Після розмови з нею. Посидів, там щось подумав, з кимось з району поспілкувався і скликав нараду. А от вже на нараді волав як скажений… Я й не знала, що він так вміє. Ми сиділи по кабінетах як миші. Ти ж знаєш, я через пів контори від кабінету голови, а мені здавалось, що ось-ось шпалери відваляться…

–Гарно вона його розізлила…

–Ой не знаю. Без гальм жіночка. Кажуть вона сказала, що до суду подасть, але пай свій забере, раз він добром нічого не хоче віддавати! Уявляєш?

–Думаєш подасть?

–Хто її зна… Вона тиха, добра, порядна, але варто їй щось собі там вирішити… Я чула який вона розгон директору школи влаштувала, коли у її доньки в роздягальні куртку порвали. Вже не знаю, хто то так вирішив пожартувати, та тепер у шкільній роздягальні сидить дівчина-чергова, і спостерігає за порядком. Кажуть навіть на пів ставки оформлена! Це ж як потрібно було вразити директора?!

–Це ти мені розповідаєш? Я звичайно вийшла на пенсію, але новини знаю, – усміхнулась Гертруда. – Але директор досить адекватна людина, квітководша просто напрочуд ефектно висвітлила йому наявну проблему.

-- Ну може й так. Але оголошувати відверту війну нашому Федосійовичу, який й не таких в баранячий ріг скручував… Це ж яку сміливість мати потрібно?

§§§

Надія з досадою відклала велику книгу з гучною назвою «Чорна магія». Довго та ретельно підготовлене замовлення не виходило хоч трісни! Вона вже й усі інгредієнти зібрала і на потрібний настрій налаштувалась, а – ні. Не виходить. І хоч головою об стіну бийся, якщо таланту нема, то його нема, і успіхи у дрібницях, як то смішні неприємності, що вона влаштовувала знайомим та незнайомим людям, тут явно не показник. Може була права та жінка?

Кілька тижнів тому, коли Надія їздила у Донецьк, в церкву, дістати шматок мотузки з дзвіниці для одного цікавого замовляння, вона зустріла одну загадкову пані. Надія відразу відчула, що у незнайомки є сили, яких вона сама не має. Чого тільки тіні, що відчувались за її спиною вартували… Їх навіть Надя, яка мала досить слабке чуття, помітила. Та що там помітила, практично побачила! Ох, як же вона у той момент заздрила тій панянці… Та її заздрощі, як і хист трішки псувати життя різним щасливицям, відскакували від незнайомки, як горох від стінки.