Частина 10

Наташка

–Руслана, куди ти ллєш воду? От же ж срака куряча! Я вже вся мокра! Дай сюди! – Наташка роздратовано забрала шланг з водою у дівчинки і вручила їй ганчірку для змивання побілки зі стін. Колись ця ганчірка була халатом Ліди, який не пережив якогось робочого процесу. – На, обтирай стіни, якщо поливати нормально не можеш!

--Я можу!

--Щось не схоже, – Наталія невдоволено змахнула з обличчя краплі води з побілкою і, зручніше взявшись за шланг, направила струмінь на стіну. Під натиском води побілка побігла струмками, попри відверту «халтуру» Руслани. Дівчинка терла ганчіркою по стіні більше для вигляду, не докладаючи надмірних зусиль і тому крейда змивалась погано. – Халепа, цей «ремонтик» за пару днів точно не закінчиться..., – невдоволено пробурмотіла Наталка і з приреченим виглядом почала допомагати собі ганчіркою.

З кавалерами-помічниками якось не склалось, тож доводилось працювати особисто, що дівчину значно дратувало. Це готувати вона полюбляла та шити, і то під настрій, а от ремонті роботи, то явно не її. Мокро, брудно, два нігтя вже зламала… Жах!

–Наталко, там ще і там, – показала пропущені ділянки Ліда, заскочивши у розорений ремонтом зал.

–А щоб тебе…– закотила очі Наталія. Процес розмиття побілки на стінах був доволі специфічним, а стеля так взагалі переплюнула всі можливі рамки «приємності» – мокрі і білі були всі з голови до ніг. Добре хоч на вулиці спекотне літо, можна купатися прямо у дворі, під тим же шлангом. Та краще б у сестри була нормальна ванна! А ще ця звичка керувати… Ліда завжди встигала дати настанови усім, кому не пощастило потрапити під її керівництво, навіть якщо сама в цю мить зайняти чимось іншим.

Наталка думала, що встигне змотатись від планів сестри, та де там! Ліда вчепилась у ідею ремонту і «зайві руки» хваткою крокодила, тож полишалось тільки вертітись разом з нею. Та треба визнати, сестра вміла мотивувати. За свободу у вечірніх гульках, за вирішення деяких неприємних питань, за «прикриття» від батьків, які б мозок винесли, через зникнення на кілька днів, якби не аргумент: « я Ліді допомагати поїхала!», можна і допомогти. Точніше – чорта з два злиняєш, бо предки вже зголосились на вихідні приїхати в село: «рятувати бідну помічницю Наталку», а невдале випадіння з образу могло мати неприємні наслідки.

Взагалі, як би не подібні «трудові бонуси», то можна було б сказати, що у Ліди гарно гостювати. Мати нотаціями не дістає, батько моралями, ніхто не принюхується з виглядом міліцейського собаки, не контролює у скільки пішла, коли повернулась, скільки пила, з ким гуляла. Ні, сестрі звичайно теж було цікаво, та саме цікаво. Їй можна було розповісти те, що насправді відбувалось, не «фільтруючи базар» через слово. От як матері розповісти про серйозну попойку, переваги того чи іншого красеня у ліжку, щедрість негрів після проведеної разом ночі, поскаржитися на незручності сексу в машині, чи поділитись враженнями від купання вночі в ставку з натовпом хлопців? Правильно – ніяк. А Ліді можна, вона ще й посміється разом з нею, дотепно відкоментує та оцінить презенти кавалерів. Ну може закінчення деяких розваг не зацінить, та їх іноді й сама Наташка не дуже пам’ятає…

–Експлуататор нещасний, коли в нас там обід? – поцікавилась Наталія у Ліди, бризкаючи на племінницю водою для пришвидшення трудового процесу.

–Ай! Тьотя!

–Не розвішуй вуха.

–Наче від води вони в мене скрутяться, – показала їй язика племінниця. – І взагалі, я теж їсти хочу!

–Вінегрет тебе зранку чекає, – широко усміхнулась Ліда.

–Знову!? Ну мам!

–Я тобі лише дві ложки насипала до каші! Чесно попередила – не з’їси, нічого іншого не дам!

–У-у-у, – дівчинка з ображеним виглядом розвернулась до дверей.

–Куди змотатися вирішила? А воду хто з полу збиратиме?! – одразу розпізнала Наташка намір маленького ледащо втекти.

–Я в туалет! – фиркнула дитина, вискакуючи на вулицю.

--От сачок! Ліда, з нею користі як з козла молока!

--А що ти очікувала від десятирічної дитини? – знизала плечима сестра, – себе згадай у такому віці.

–От ще, знайшла з ким порівнювати… Я круглою відмінницею була!

–Може б вона і була, починала ж вчитись не гірше за тебе, і природні данні від батьків пристойні, та зараз в мене часу катастрофічно не вистачає, аби займатись з нею нормально, – відмахнулась Ліда, –Одне радує, урокам вона надає перевагу перед роботою, а отже більше схильна до «роботи головою».

–Ще б пак, з твоїми альтернативами, – розсміялась сестра, – я б теж краще в інституті на парах профілонила, аніж раб-силу тут вдавати…

Ввечері, відмившись від слідів ремонту, Наталка сиділа перед невеличким прямокутним настільним дзеркалом і старанно наносила макіяж. Планувалось побачення з новеньким кавалером на гарній тачці. Цей красень її точно чекає! Ще б не чекав, після вчорашнього багатообіцяючого вечора!

Наталка – маленька, тендітна, з довгим білим волоссям (спеціально відпускала та поступово фарбувала з десятого класу, старанно переконуючи батьків та вчителів, що то воно «на сонці вигоріло»), симпатичним обличчям (на яке не шкодувалось імпортної косметики), могла закрутити голову багатьом. Чим з задоволенням і займалась. І всілякі прикрі непорозуміння їй зовсім не заважали. Вмовляння сестри про те, що варто трохи пригальмувати, згадати про навчання, взятись за голову, Наталка ігнорувала. Вона жила як їй подобалось і нехай її іноді трохи «заносило», воно того варте було. Навкруги стільки всього: хлопців, тачок, бабок…