Частина 8

§§§

–Він не поспішає одружуватись! – знайома білявка знову сиділа перед Наірою. Жадібність цієї клієнтки росла як на дріжджах. Від таких зазвичай гарний заробіток, та до певного часу, доки вони не забувають про здоровий глузд. Ця панянка ставила рекорди у швидкості зростання «хотілок», не замислюючись, над тим, яка буде ціна. А у даних же справах вартість за кожен наступний крок зростала так, що галопуючі ціни базару на цьому фоні – контужений равлик.

–Він пішов з родини, живе з тобою. Я замовлення виконала, – вказала на очевидні факти Наіра.

–Так. Проте він згадує її! І все частіше підіймає питання про те, аби забрати хоча б одну з доньок. Це ж маячня! На кой ляд мені цей виплодок? Зайві витрати? Мені потрібно, аби він про них геть забув!

–Навіщо? Ти ж отримала, що бажала. А діти… Вони завжди полишаться його дітьми.

–Ні! Він повинен припинити про них згадувати. Ми будуємо дім в центрі міста. І я хочу бути його законною власницею, а не так, на пташиних правах та ще й з якимись недоречними довісками. А він не поспішає оформляти наші відносини.

–Але ж і не відмовляється?

–Не відмовляється. Та його неспішність мене не влаштовує. Його потрібно прискорити. Зможете?

–Я повинна подивитись, що можна зробити…– Наіра замислилась, розглядаючи дівчину, в погляді якої додалось пихи та хижості. Як і очікувалось, отриманий чоловік її не зробив щасливішою, лише визначив нове коло бажань.

–То дивіться! – Клієнтка вимогливо перевела погляд на колоду карт, що звично лежала ліворуч від чорноволосої жінки. Саме з цієї колоди колись почалася їх розмова про «приворот». Наіра мовчки, акуратно зняла Таро зі столу, ретельно перемішала і простягла дівчині.

–Тягни вісім підряд.

Дівчина акуратно, кінчиками пальців, діставала карти, наче побоюючись забруднитись. Смішна. Таро не несли бруду, тим паче цій білявці, яка й так по вуха у…власних бажаннях.

Взявши останню карту у клієнтки, жінка завершила формувати розклад і почала його відкривати. Кіт, при відкритті кожної карти, ледь чутно фиркав, роздратовано мотляючи хвостом. Судячи з вигляду домашнього улюбленця, він би з неймовірним задоволенням вчепився молодиці в обличчя. Дивно, з ним таке вперше.. Хоча Наіра сама б вже цю клієнтку у шию випхала, та щось її зупиняло. Можливо звичайна цікавість, бажання з’ясувати де ж обрій бажань цієї панянки.

Уважно роздивляючись отриманий розклад, господарка кімнати підняла важкий погляд на клієнтку.

–Ти знаєш, що той дім, який ви, а точніше він будує, призначався для його попередньої сім’ї? Він мав бути їх.

–І що?

–Тобто ти знаєш, що ту ділянку обманом забрали у його дітей?

–Я до цього рук не прикладала, то батько Олега щось там вдало провернув, – байдуже знизала плечима клієнтка.

–Але ж жити в ньому ти збираєшся, і господаркою бути…

–А чого ж добру пропадати? Його колишня точно дім не побудує. У неї ні грошей, ні часу для цього немає. Вона вся в своїх баранах. Куди їй з ними до міста?

–Ти впевнена, що він тобі потрібен? Дім з таким фундаментом?

–Що за дурні питання? Звичайно потрібен! Дім у центрі Донецька, поряд елітна школа, інститути. І взагалі, що ви мені голову морочите? Зможете зробити те, що я прошу?

–Можу…, але не буду, – жінка кинула погляд на кота, який після цих слів миттєво заспокоївся.

–Чому? – клієнтка обурено підняла погляд від карт. – Я гарно заплачу!

–Твій борг і так завеликий. І зовсім не переді мною… А розділяти з тобою цей тягар я не планую. Моя тобі порада – заспокойся. Одружиться він на тобі, до сім’ї не повернеться. Не вимагай від Долі більшого – тобі ж гірше буде…

–Боїтесь? Моралі вирішили мені читати? – прошипіла, як розлючена кішка, дівчина.

--Моралі - то не мій профіль. Я просто не бачу сенсу лізти у петлю, керуючись твоєю жадібністю.

–Ну й чорт з вами! Сама впораюсь! – Дівчина скочила, зневажливо-розлючено окинула поглядом Наіру, і прожогом вискочила з кімнати під супровід утробного рику кота.

–Карти в руки, потяг на зустріч…, – жінка задумливо дивилась на зачинені за клієнткою двері.

Заробляючи собі на життя, Наіра, не завжди була перебірливою у замовленнях, та забаганки цієї дівулі загрожували небезпечними наслідками вже особисто їй. За кожну дію Вищі сили вимагають плату, а якщо ліміт замовника вичерпається – платитиме виконавець. А навіщо їй чужі борги? Тим паче такі. Вистачить і тих що є…

Відкинувшись на спинку крісла, Наіра розсіяно дивилась на сонячний весняний день за вікном. Давно, коли ще її навчала бабуся цьому ремеслу, вона, тоді юне дівчисько, щиро дивувалась чому її наставниця одні замовлення бере, не звертаючи уваги на бідність візитера, а від інших навідріз відмовляється, навіть якщо то загрожує неприємностями. Пояснення про «непідйомну ціну» та «візиті молодшого» буди дивні, особливо коли ціною відмови стало власне життя. Однієї ночі бабусю забрали люди у шкіряному одязі, саме після такої чергової відмови. Оскаженілий чоловік обіцяв їй «золоті гори» та бабуся лише вказала йому на двері, попри погрози повернутись і розібратись з «клятою відьмою». А ввечері наставниця розібрала речі (щось віднесла дальній рідні, щось сховала, вказавши онуці таємні місця) і, зібравши торбину з найнеобхіднішим, сіла біля дверей, тихо промовляючи давнє намовляння.